Кілька днів, щоби навчитися жити...
довіряти Богові та спілкуватися з людьми,
вчитися обходитися необхідним і задовільнятися малим,
вчитися дякувати і радіти, вірити і любити...

Кілька днів відпочинку з Богом і друзями.

Оці декілька лінійок тексту найкраще ілюструють враження однієї незвичної  форми відпочинку. З наближенням літа пропозицій і порад для відпочинку з’являється щораз більше і більше. Вони буквально завалюють наші e-mail і скриньки повідомлень в соцмережах, рясніють на шпальтах журналів і газет, безнастанно нав’язуються з телевізійних екранів та радіопередач. Однак  дуже часто пропонований відпочинок стає лише частиною нашого буденного життя, вплітається в його рутину і замість відновити сили залишає почуття знесиленості та духовної порожнечі.

Пропонуємо роздуми про декілька днів, які можуть стати справді небуденним відпочинком і джерелом наснаги для тих, хто насмілився вийти поза буденність і приєднатися до велелюдної колони прочан. Отож до Вашої уваги декілька важливих аспектів прощі як відпочинку.

По-перше ,  природа

Піша проща дозволяє відкрити те, що часто називають «красою первозданної природи».Десь на уроках географії ми чули про долини квітів, лани пшениці, важкопрохідні ліси, красу заходу сонця, але це все звучало для нас неймовірно пафосно і, здебільшого, досі виглядає надто відірваним від реальності. Однак все це Господь відкриває прочанам, які долають інколи сотні кілометрів, щоби з Ним зустрітися.

Заклопотаним  шаленим темпом життя, зануреним у повсякденний шум маршруток, загубленим серед кам’яних нетрів,змученим від щоденної праці, нам важко уявити, як після кількох годин чи, тим паче, днів пішого шляху можна бути щасливим. Однак  коли очі бачать красу Божого творіння, -- ноги забувають біль, а на втомлених обличчях з’являється радісний захват.

По-друге,  пізнання себе

Проща – це час побути з собою, послухати власні почуття і«розібратися» в собі. Це час визнати перед собою власні недоліки і постаратися їх виправити, а разом з тим побачити свої чесноти і докласти всіх зусиль для їх примноження. Особливо корисною для цього є практика молитви тиші, коли християнин прислухається до свого серця в пошуках відповіді на сокровенні запитання. Адже там, у глибині людського серця, тихо звучить голос Творця, Він сам присутній у цьому центрі людської особистості. Усвідомлюючи це, християнин знаходить на прощі особливу нагоду слухати Господа і перебувати в стані миру, душевної рівноваги і радості.

По-третє,  стосунки  з іншими

Кожен паломник, мабуть, має свої причини, щоб іти на прощу. Тим не менше, в своїй дорозі він крокує з іншими. Відтак проща вчить спілкуватися один з одним, приймати «інакшість» інших, долати конфлікти, прощати, визнавати власні хиби. Поряд з тим проща ставить перед учасниками набагато вищі перспективи. Вона перетворює паломників на дружню сім’ю, яка вміє разом радіти і співстраждати, разом стоїть на молитві, разом співає, спільно обідає і відпочиває.

Група людей стає спільнотою протягом кількох годин – спільнотою зі своїми поглядами, своєю атмосферою, своїми намірами, своїми звичаями і традиціями, своїми «відомими» людьми, своїми особливостями, вподобаннями, спогадами та  історіями. Здавалось би, що тут такого? Однак скажіть, де Ви бачили, щоб діти і старші знаходили спільні інтереси, де ще порозуміються дорослі і підлітки, де так вирішують спірні питання, як на прощі? Саме ця єдність кардинально різних людей, уміння спілкуватися і знаходити вихід з непростих ситуацій щоразу дивує і чи не найбільше вражає.

По-четверте,  зустріч з Христом

Слід визнати, що не всі, хто вирушає на прощу, керуються глибокими духовними мотивами. Дехто йде на прощу з простої цікавості або «за компанію» з друзями. Тим не менше, не можна таку мотивацію саму по собі назвати некорисною. Її лише треба дещо скоригувати. Цікавість важливо звернути на особу Христа, а бажання провести час з друзями – поповнити розумінням того, що головним Другом, з Яким маємо прагнути зустрітися і поспілкуватися,  є Ісус Христос. Адже це Він нас кличе на прощу і сам  бажає з нами поспілкуватися.

Таким чином, зустріч з Богом є найважливішою метою прощ. Тому необхідною її частиною є примирення з Ним у таїнстві Покаяння та єднання, в Таїнстві Євхаристії. Участь у таїнственному житті як дотик до Бога підтримує прочан і веде далі. Сам Бог провадить свій народ, як колись провадив єврейський народ у пустині. Він сам дає спочинок і знімає втому, Він наповняє силами і дарує радість.

По-п’яте,  покликання прочанина

Через те, що сила й радість на прощі походять від Бога, вони стають джерелом для такої ж радості й сили в повсякденному житті після прощі. Адже, позаяк відпочинок не може тривати постійно, в певний момент завершується проща, і ми повертаємося в нашу тиху буденність. Однак повертаємося вже іншими, переміненими, повертаємося прочанами, які й далі мандрують, шукаючи спасенної дороги до Небесної Батьківщини. Ця мандрівка впродовж життя втомлива і непроста, а тому знову й знову час від часу потребує хорошого відпочинку. Для багатьох саме проща стає немовби зарядженням енергією, відновленням сил, джерелом наснаги.

Звичайно, існує небезпека «перезарядитися». Адже хоча проща і є доброю нагодою для зустрічі з Богом, вона не може стати стилем життя, не може замінити людині спільноту сімейну і парафіяльну. Іншими словами, проща є все-таки відпочинком, а тому потрібно вважати, щоб не впасти в спокусу лінивства та через прощу не занедбати свої обов’язки. Вийшовши поза буденність, християнин покликаний вернутися в неї і свідчити про Того, Кого він зустрів і з Ким так близько познайомився на прощі.

На домашнє завдання

Чи може, отже, проща бути відпочинком? Вирішувати Вам. Тим часом проща постає перед її учасниками як декілька днів своєрідного «екстриму», невідомості і довіри до Бога, часом єдності з ближніми, пізнання себе і, врешті-решт, милування краєвидами рідного краю. Все це домінує в зустрічі з воскреслим Христом, Який запевняє кожного: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28.20). Його ж присутність стає для нас джерелом нових прагнень, творчості, радості й миру.

На завершення можу запевнити, що серед сотні відповідей на запитання «як провести літо?»  варіант «піти на прощу», на перший погляд,  виглядає не надто цікавим і захоплюючим, однак кілька днів, проведених поза звичним способом життя в абсолютній довірі до Бога з десятком друзів,  залишають справді незабутнє враження і спонукають до активної діяльності після прощі, щоб інші, побачивши наші добрі діла, прославляли Отця нашого, що є на небі (пор. Мт. 5,16).

Андрій КІТИК,семінарист VI курсу ДДС

Релігійно-суспільний часопис Дрогобицької духовної семінарії

«Слово» №2 (58) червень-серпень 2014