Щоб взяти участь у прощі, яка вже п’ять років поспіль традиційно починається архієрейською Службою Божою у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Самбора, цього року з’їхалися трудові мігранти з Італії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Греції, Великої Британії, Швеції, Росії, Чехії, Словаччини, Польщі, США, Канади, прочани зі Львівської, Івано-Франківської, Київської, Тернопільської, Одеської і Черкаської областей України. А маршрут, який у Самборі благословив єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ владика Ярослав Приріз, пролягав через Самбір, Сіде, Городище, Лішню, Дрогобич, Гаї Верхні, Нежухів, Стрий, Верчани, Дашаву, Антонівку, Журавне, Старе Село, Цвітову, Луку, Старий Мартинів, Бурштин, Озерни, Діброву, Світанок, Шумляни, Божиків, Литвинів, Підгайці, Білокриницю, Бронгалівку, Михайлівну, Котузів — на Зарваницю.
Уже вп’яте духовними провідниками під час прощі були відповідальний секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ о. Василь Поточняк та директор БФ «Карітас С-Д Є УГКЦ» о. Ігор Козанкевич — у співпраці з отцями Романом Шостаком та Василем П’ятківським. Служив у прощі і о. Мирослав Пронюк, парох села Чорнолізців на Тисмениччині. Стало доброю традицією, що в духовному поході із Самбора до Зарваниці беруть участь священичі подружжя і родини, семінаристи і катехитки, монахи, представники молитовних спільнот і влади, діти і молодь, журналісти, керівники, працівники і пацієнти реабілітаційного центру для узалежнених від алкоголю та наркотиків «Назарет» з міста Дрогобича. Прочанська спільнота відчутно «помолодшала»: якщо у прощі торік було до 25% тих, кому до 19-ти років, то цього року — понад 30%. Найстаршому паломникові — 78 років, а наймолодшому — сім.
Кожен із десяти днів пішої прощі мав насичену, цікаву і добре продуману духовну програму. До обіду — свята Літургія у сільському храмі, де прочани мали нічліг; вранішні молитви; вервиця за родини заробітчан та жертводавців; молитви намірень; катехизація о. Ігоря Козанкевича про християнське подружжя, сім’ю, родину; свідчення віри прочан у подорожніх храмах; після обіду — робота у групах на теми «Чому і куди ми йдемо?», «Чим відрізняються елеопомазання від зцілення?» тощо; катехизація о. Василя Поточняка про основи літургійного обряду; духовні піснеспіви; прочанська світлиця; молодіжна Хресна дорога; дитяча вервиця; представлення паломницьких груп; молебні; Служби Божі — за померлих, за здоров’я, від страху; уділення Тайни елеопомазання; інсценізація біблійних притч і т. д. Вперше прощу було організовано таким чином, що молитви звучали цілодобово — і вдень і вночі. Бо у храмах тих сіл, де прочани мали нічліг, кожна група почергово провадила нічні чування разом з парохіянами.
Спільнота колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська, що заснована при Молодіжному християнському центрі ім. Дона Боско на вулиці Ленкавського, у багатьох сільських парохіях представляла мандрівну музейну експозицію «Наші в Італії» — несла правду про сучасний стан і проблеми українського заробітчанства. Стало цікавою першиною і проведення у Марійському духовному центрі «Зарваниця» духовного прочанського фестивалю «Покликання», який зорганізувала прочанка з Івано-Франківська письменниця Оксана Пронюк-Кузьма. У багатьох селах спільні молебні відправляли і греко-католицькі, і православні священики. «Своєю прощею ви робите реальну, потрібну, а подеколи й більшу роботу, ніж деякі священики, для об’єднання українських конфесій», — поділився враженнями від побаченого і почутого директор видавництва «Нова Зоря» о. Ігор Пелехатий після зустрічі з прочанами в селі Діброві Галицького району.
Немилосердно пражить серпневе сонце, розпечений асфальт перетворюється на в’язкі пута для ніг, а прочанська спільнота величаво і радісно, з піснеспівами і усмішками прямує у молитві від села до села, від храму до храму. А люди у сільських чи міських парохіях, з фанами і хоругвами стрічаючи паломників, встеляють квітами їх дорогу і молитвами підносять дух.
Куди і чому йдемо?
Кожна проща, зокрема і піша, до чудотворних образів Божої Матері є передусім прощею до Бога. Це перед Ним прочани вимолюють заступництва у Богородиці, зримо виявляють своїм духовним походом любов до Небесного Творця. Участю у прощі християни свідомо відповідають на Господнє запрошення, а прощення стає виміром любові до Бога. Проща до Бога для християнина не завершується ніколи — вона триває впродовж усього земного життя. Так, життя — це проща, і чим більша пожертва, тим більша вірогідність особистої поправи.
Проща із Самбора до Зарваниці, окрім інших завдань, щороку має також і мету державну, суспільну — нести правду, живі свідчення про сучасне заробітчанство та його гіркі наслідки для українського суспільства, родин і сімей. Тож учасники прощі з Самбора до Зарваниці йшли до Матері Божої Зарваницької з молитвами на Її прославу і проханнями приватних намірень, молилися за мільйони українських заробітчан та їх родини, за мир у державі, за щастя в серці кожного, хто просив молитися за нього всю прочанську дорогу, за села і міста, що були для паломників і прихистком, і домівкою. Такі прощі будять свідомість християн зі сну і рабства суспільної корупції, хабарництва, низької моралі, наркотичної та алкогольної залежності, спонукають давати свідчення віри.
І якщо прочанська спільнота з 22 учасників прощі, що вийшли з Самбора в 2006-му, через п’ять років розрослася майже до чотирьох сотень, то, без сумніву, Господь є її небесним покровителем і провідником. Саме такі послання учасникам п’ятої, ювілейної, пішої прощі були основним стрижнем проповіді керівника Пасторально-місійного відділу УГКЦ владики Йосипа Міляна під час недільної архієрейської Служби Божої у Марійському духовному центрі «Зарваниця» в храмі Зарваницької Божої Матері.
