Завершилася VII Міжнародна десятиденна піша проща мігрантів, їх родин та всіх охочих із Самбора до Зарваниці, яку зорганізував Пасторально-місійний відділ УГКЦ у співпраці з БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ та спільнотами Івано-Франківська, Дрогобича, Самбора, Львова та ін. У духовному поході взяли участь 350 прочан з восьми областей України та представники заробітчанських спільнот з 15 країн близького і далекого зарубіжжя. За кількістю учасників прощі івано-Франківщина поступилася тільки Львівщині. Першиною цьогорічного прочанського 280-кілометрового маршруту було не лишень те, що з десяти днів його перебігу половина шляху пролягала теренами Прикарпаття, а й те, що вперше за сім років проща «Самбір—Зарваниця» завітала до Івано-Франківська.

Зі Скель Довбуша — до хвиль Дністра

Цьогорічні прикарпатські прочанські дороги стелилися теренами Болехівської та Івано-Франківської міських рад, Долинського, Рожнятівського, Богородчанського, Тисменицького і Тлумацького районів — через Бубнище, Тисів, Болехів, Гериню, Гошів, Княжолуку, Долину, Оболоню, Верхній Струтин, Нижній Струтин, Рожнятів, Рівню, Топільське, Вербівку, Красне, Росільну, Хмелівку, Глибоке, Саджаву, Старі Богородчани, Скобичівку, Лисець, Драгомирчани, Крихівці, Івано-Франківськ, Тисменицю, Клубівці, Остриню, Олешів, Нижнів, Дібровуѕ Більшість із громад таку велелюдну прощу зустрічали вперше, а деякі — загалом вперше бачили паломницьку ходу на своїх теренах. Попри те, що перебіг прощі Івано-Франківщиною, як на мене, був найбільш яскравим, він також показав, з якою відповідальністю, щирістю й любов’ю зустрічали паломників ті міські чи сільські громади, які дбали про нічліг та харчування прочан. Так, ми пам’ятатимемо хіба дещицю імен тих людей, які нам служили в часі підготовки і провадження прощі, але ніколи не забудемо їхню працю.

З-поміж десятка парохій як Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, так і Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ у жодного з місцевих парохів не проявилися страх, розгубленість, байдужість, іронія чи сумнів щодо служіння прочанам у часі перебігу духовного походу.

Саме місцеві парохи в часі підготовки прощі та організації маршруту були нашими першими помічниками й опорою:

о. Василь — у Болехові, о. Дмитро — у Верхньому Струтині, о. Іван — у Вербівці, о. Дмитро — у Росільні, о. Роман — у Старих Богородчанах, о. Ігор — у Молодіжному християнському центрі ім. Св. івана Боско УГКЦ м. Івано-Франківська, о. Володимир — у Клубівцях, о. Руслан і о. Богдан — у Нижневі. Звісно, самотужки, без опертя на церковні комітети, на парохіян, місцеву владу і меценатів зустріти майже чотири сотні прочан, нагодувати і дати їм нічліг було б нелегко, а то й непосильно. Чимало імен тих людей, які офірували, які давали продукти, куховарили і пригощали паломників — служили своєю працею, залишаться виписаними тільки у небесній книзі християнських чеснот. Проща молилася за кожного, хто нас зустрічав, хто біля своїх обійсть виставляв щирі частування і подавав спраглим подорожнім бодай горнятко води. Їх непомітні і скромні, але від серця, старання творили яскраве свято на паломницьких дорогах Прикарпаття.

Ще в часі вивчення і погодження маршруту прощі організаторам жертовно допомагали Місійне згромадження св. апостола Андрія в івано-Франківську на чолі з генеральним настоятелем монастиря о. Йосафатом Мощичем — референтом у справах мігрантів Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, парох села Слобідки на Тисмениччині о. Мирослав Пронюк, голова Рожнятівської районної ради Анатолій Дирів, депутат Івано-Франківської обласної ради Тарас Парфан, керівництво редакції часопису «Галичина», керівник апарату Болехівської міськради Людмила Лонюк, парохіяни з Брошнева-Осади Тетяна і Павло Юдичеві, з Івано-Франківська — Ольга Шкляр та ін.

Коровай — як сонце, зустріч — як празник

Під час зустрічей у часі прощі кожне село чи місто Прикарпаття яскраво виявило свою християнську гостинність, а кожна громада — самобутню неповторність. Люди служили прочанам своїми стараннями, і забракне слів вдячності, щоб описати важливість таких зустрічей після багатокілометрових переходів у серпневій спекоті і щоденній втомі.

Відтинок переходу із Сколівського району на Львівщині через Скелі Довбуша і до Болехова був однозначно найважчим — і за протяжністю, і через немилосердну спеку та перепади висот. Показово, що у Болехові, де прочан частували обідом, церковна громада мала відчутну й активну допомогу з боку керівництва Болехівської міської ради та місцевого коледжу. Зокрема, заступника міського голови Ігоря Грецького цікавили не лишень специфіка прочанського харчування, а й особливості супроводу ДАі та надання медичної допомоги. Власне щонайперше (відтак представники швидкої медичної допомоги супроводжували прощу і в інших районах) на Долинщині прочани відчули увагу й опіку медиків Долинської ЦРЛ. Село Верхній Струтин на Рожнятівщині, де прочани мали нічліг після надважкого денного переходу, здивувало кожного з нас великим умінням чекати. Навіть вечірня пора не завадила громаді створити свято для учасників прощі. А співпраця церковної громади, сільського керівництва і місцевих підприємців зробила перебування паломників у селі родинним спілкуванням. У Вербівці невеличка сільська громада зустрічала і частувала прочан так щиро і по-домашньому, що кожен паломник почувався як вдома. На Богородчанщині село Росільна, де греко-католицька громада невеличка, організовано і злагоджено притулило по своїх домівках на нічліг усіх без винятку прочан. За час прощі це було вперше. А громада у  Старих Богородчанах у часі обіднього перепочинку паломників у селі створила справжнє свято — з частуваннями, вітаннями, в увазі й любові. Попри те, що проща «Самбір—Зарваниця» цього року вперше завітала до Івано-Франківська, все організаційне навантаження з прийому на нічліг та харчування випало одній з найменших міських парохій — Христа Чоловіколюбця — у Молодіжному християнському центрі ім. Св. івана Боско УГКЦ. Невеличка церковна громада на чолі з о. Ігорем Пелехатим, заручившись підтримкою Мальтійської служби, не лише належно частувала прочан, а й організувала для учасників прощі невеличкий концерт і духовну ватру біля новобудови храму Блаженних мучеників івано-франківських. А парохіяни та архієпархіяльний координатор спільнот «Матері в молитві» (з навколишніх сіл і навіть районів) постаралися, щоб кожен паломник мав дах над головою. Та апогеєм перебування прочан в Івано-Франківську стала архієрейська Служба Божа в архікатедральному соборі Святого Воскресіння УГКЦ, яку очолив митрополит Івано-Франківський архієпископ Володимир Війтишин. На Тисмениччині, виглядає, до перебігу десятиденної пішої прощі теренами району не був байдужим ніхто — від пересічних жителів і до районного, міського та сільського керівництва, депутатів  району, міста, села, культурної і освітянської інтелігенції. Особливо виразно це виявилося під час обідньої зустрічі прочан у селі Клубівцях, яка об’єднала церковну громаду, сільську владу на чолі з Богданом Рекетчуком, сільських освітян на чолі з директором місцевої школи Володимиром Пронюком, дорослих і юних клубівчан та ін. В очікуванні прощі клубівчани так прикрасили свої обійстя, як роблять тільки у деяких галицьких селах у часі храмових празників: уздовж сільської вулиці, яка веде до храму, ворота кожної хати увінчувала ікона у розмаїтих крилах рушників, а діти обдаровували паломників щирими усмішками, розмаєм квітів і чудовими пісенними переспівами. У Нижневі на Тлумаччині дві греко-католицькі парохії у співпраці з керівництвом місцевої школи під час зустрічі прочан і організації харчування та нічлігу служили воєдино, від серця, по-християнськи.

...А скільки таких незабутніх миттєвостей було в часі десятиденної пішої прощі до Марійського духовного центру «Зарваниця» дорогами не лишень Івано-Франківщини, а й Львівщини і Тернопілля! Для християнина проща до Бога — це проща всього життя, вона ніколи не закінчується. і тільки з часом приходить усвідомлення: «Людино, Бог служить тобі у кожній миті, кожною зустріччю на твоїх земних дорогах, дарує тобі Небо у твоєму ближньому, якщо ти сієш своїми вчинками і діянням любов».

Ігор ЛАЗОРИШИН