Часто перебираючи різноманітні речі, обираєш для себе те, що тобі потрібно. Так і Бог веде туди, де хоче нас бачити. Згадую, як Господь дав мені щастя йти прочанською дорогою, ніби дорогою життя… довгою, тернистою, але такою щасливою!

 Ми проходили міста, села, поля, ліси - то падав дощ, то світило палюче сонце і я не знала, скільки ще залишилося, але йшла. Жертвувала Богові крок за кроком: один, другий, третій… і коли вже не вистачало терпеливості, тоді Господь творив чуда – сповнював неймовірною силою, що здавалося, де й береться у людини стільки наснаги.

Силою мене сповнювали очі паломників, у яких бачила жагу до життя, світло, любов.

Додавала сили молитва, котра лилася із серця. Наповнювала душу глибиною катехиза священиків, яка завжди заохочувала до дій. Давало силу свідчення людей, котрі будували у мені віру, служіння, яке виконувала з любові до ближніх, тиша, яка відкривала мені безмежний світ радості.

І навіть тоді, коли, здавалося, втома перевищує сили, – очі, віддзеркалюючи душу, випромінювали більше щастя, ніж будь-коли у житті.

І найбільшим даром залишалося - зберегти той смак пішої прощі, яка є нелегкою, але потрібною, як і довга дорога тут, на землі, щоб пізніше дозріти до неба.

І ось незабаром знову підемо в дорогу. 5 серпня розпочнеться шоста Міжнародна піша проща «Самбір-Зарваниця», яка є чудовою нагодою, щоб зустрітися з Богом, із собою та з ближніми.

Жодного разу у житті мені не спало на думку: «Даремно я туди пішла», жодного разу в житті я не пошкодувала, що взяла участь у прощі, адже кожен крок – це віддача, а чим більше даєш, тим більше отримуєш.

Софія Стахнів