«Піша проща дає змогу людині більше думати», - Лариса Йолкіна, доцент кафедри української літератури педагогічного університету ім. Драгоманова, м. Київ, 48 р. (учасниця паломництва Самбір-Зарваниця)

– Чим для вас є це паломництво?

- Більше, ніж впевнена, що явище пішої прощі, тим більше такої тривалої, надзвичайно ефективне, тому що люди відриваються від тих буденних проблем, навіть від того бруду, який є у світі, від загальних уже звичних спокус. Перебуваючи у спільноті однодумців і сам на сам з Богом, ми можемо побачити, розкрити себе. Навіть ідучи в певних наміреннях, одержуємо більше, ніж реалізацію цих намірень. 

- Що вас особливо зацікавило на прощі?

- Помітила, як люди змінюються. Від першого дня по сьогодні (сьомий день) спостерігала зміни різних людей: змінювались діти, змінювалась молодь. Звісно, не можна говорити, що все буде ідеально, але те, що ця проща обов’язково залишить свій відбиток і те, що люди, прийшовши у звичний для себе світ, прийдуть оновленими і той світ зможуть міняти, змінюючи передусім себе, -це є найбільш позитивним і потрібним моментом прощі. Звісно, не всі можуть ходити в такі довготривалі паломництва, але поза всім піша проща дає змогу людині більше думати, більше знаходитись наодинці з Богом.

- Як ви дізнались про цю прощу і чи був у вас уже попередній досвід піших прощ?

- Піша проща – перша у моєму житті. Минулого року о. Василь Поточняк запросив мене, але я не наважилась змінити своїх планів. Однак завжди мала намір відвідати пішки святі місця. Цьогоріч, одержавши інформацію про цю прощу, вирішила, що попри все я піду. Так і сталося. Коли вже чітко дізналася про терміни, виявилося, що є дуже багато спокус. Я в цей час могла заробити дуже великі гроші на роботі, могла одержати певні бонуси, які мене фахово підвищували б на різних рівнях обговорення. Спокуси з’явилися, але я свого рішення не змінила.

- Є прощі, на які можна поїхати транспортом. Які особливості мають ці  два види паломництв, на вашу думку?

- Я їздила - і якогось такого результату не було. Перші дві прощі пережила як екскурсію: приїхала, мене доставили, поселили у добрі умови, пройшлася, помолилася. Цей комфорт не дає того результату.  Хоча дуже багато молилися в автобусі, що є, звичайно, позитивним і дуже добрим, але це дещо не те.

- Що вас найбільше вразило на цій прощі?

- Чуда, які здійснювалися у мене на очах. Одна із моїх знайомих дуже переживала, бо мала до завершення прощі повернутися додому. Її відсутність викликала б прикрі розмови, але молитва і те, що вона відкрито віддалася на волю Божу – зробили своє. Коли вона зателефонувала додому і сказала, що хотіла б залишитися до кінця, то  жодного заперечення не було. Це для неї було певним чудом.

- Що стало важливим?

- Для мене дуже вагомим є те, що можна спілкуватися з однодумцями. Це оточення, в якому я можу висловлюватись досить вільно. Є досить відкритою людиною, але навіть не думала, що про якісь особистісні речі зможу говорити у своїй групі. Бачила реакцію людей на те, про що говорила і тепер розумію, що можливість відкрито сказати правду про себе, не приховуючи тих негативів, які є в моєму житті і які я намагаюсь подолати, – це досить корисно. З одного боку, для мене, тому що я ще раз дивлюся на себе і бачу, якою я є, і що в мені є. Друге, це те, що воно виявляється корисним для людей, тому що вони починають думати і знаходити у себе ті проблеми, які їх хвилюють і котрі спершу навіть не зауважували, або не розуміли, не усвідомлювали, що є джерелом їхніх переживань.

Дуже цінною і важливою є можливість постійного спілкування зі священиками. Під час автобусних прощ такої широкої можливості немає, тому що священики, зазвичай, зайняті. Під час тривалої пішої прощі думки наче хвиля наростають: спочатку ідеш до священика з якоюсь малою своєю проблемою, або, навпаки, з дуже великою. Потім обдумуєш усе те, що говорилося, ідеш і знову говориш, бо виникають нові думки, глибші. Оця можливість упродовж десяти днів щодня мати оту відкриту розмову і дійсно очиститися і відчути, що ти готовий до нового життя, - є унікальною. Велике щастя, що ми маємо дуже мудрих і відкритих священиків, котрі прямо розкривають тобі очі, без двозначності і завуальованості.

Дуже подобаються покути, бо не завжди це є молитва, і дуже часто ця покута заставляє тебе обдумувати своє духовне життя фахово. Є дуже багато таких речей, які для мене стали відкриттям і несподіванкою.

- Чи знайшли ви тут друзів, однодумців, адже проща різновікова?

- Важливим є саме те, що тут є люди різного віку. Будучи в різних вікових категоріях, ці люди однаковими, що 10-літні діти, що 50-літні – усі однакові. Спілкуючись, не відчуваєш різниці.

Надзвичайно важливою є взаємодопомога. Ти ще не встиг поворухнутися, тобі вже готові допомогти, постійно чиясь рука поруч, чийсь погляд, або таке схвильоване: «Ой, де ж ви були?». Знаєш, що тебе завжди чекають, про тебе дбають. Для мене ця рука, ці погляди, ці запитання – це присутність Бога. Тому що в кожному з нас Він є і ось так проявляється, так піклується про нас у цій дорозі.

- Як Вас зустрічали і приймали люди?

- Цей момент був для мене потрясінням. Люди, котрі плачуть. Це сльози радості, співпереживання. Дуже вразили причеплені до парканів букетики квітів, кидання квітів під ноги паломникам.

Нам намагалися дати найкраще, люди поступалися своїми ліжками. Ми бачили, що вони готували найкраще, що мали в домі. Добре слово і бажання підтримати нас в молитві – це надзвичайне.

Вразило те, що десь там, у Дрогобичі, спільнота матерів в молитві молилися за нас цілу ніч, щоб допомогти нам іти. Це Божа любов і Божа опіка.

Ця проща – це проща не лише для 300 осіб, котрі йдуть, а для всіх, хто їх зустрічає, хто їх відчуває, хто намагається хоч би добрим словом або добрим поглядом приєднатися.

- Що скажете про маршрут, чи не важко вам іти польовими дорогами, лісами, вузьким стежечками поміж високі трави?

- Дивлюсь на природу, яка нас оточує, і дякую Богові, що Він створив таку красу нам на радість. Ми в буденності, на жаль, цього не помічаємо, а це відкриває нам радість буття. Здавалось, що коли ми йшли через трав’яні хащі, можна було нарікати, чи бути незадоволеним, але це була така краса… Це настільки унікально красиво і неповторно, що починав розуміти, що тільки Бог міг таке створити і Він є причиною цієї краси.

- Що зараз э у Вашій душі?

- На цій прощі так само, як квітне і буяє природа, почали квітнути і буяти душі людей. Це такий неймовірний сад, в якому все виплекане. Під час прощі начебто випололи бур’яни, прибрали сухостій – тепер там вільно, просторо, неповторно, є де світити сонечку. Зарваниця – це  повне відчуття раю.

                                                                                                                                                                                                                       Розмовляла Іванна Рижан