Хто не ходив прочанськими дорогами, той не знає відчуттів людини, яка робить перші кроки на пішій прощі. Страх перед великою відстанню, перед дощем чи спекою, перед втомою чи іншими випробуваннями … Ні-ні. Коли ступаєш на прочанську дорогу, такі «страхи» залишаються далеко позаду. Серце сповнене дивної радости: тебе оточують люди, які думають як ти, прагнуть того що ти.

Попереду шлях сповнений молитви: молитви-літургії, молитви-проповіді, молитви-катехизи, молитви-пісні, молитви-спілкування, молитви-тиші. Ця молитва тісно переплетена посмішками, добротою, дружньою підтримкою, щирими словами прочан.

Радісні співи дзвонів, тріпотіння хоругв та фам, усміхнені крізь сльози обличчя мешканців сіл, через які проходили паломники, гарно прикрашали цей незвичний букет - ПІША ПРОЩА. Все це наповнювало серце теплотою і спокоєм,  додавало витривалості і оптимізму та сили втомленим і зраненим ногам.

А попереду – Зарваниця, український Люрд. Споконвіків люди черпають тут духовну поживу: дякують Богові за отримані дари та ласки, просять у Нього прощення та заступництва у Пресвятої Богородиці.

Другий рік поспіль українська церковна громада з італійського міста Болоньї (духовний опікун о. Василь Поточняк) спільно з Карітасом Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (директор о. Ігор Козанкевич) організували пішу прощу «Від Самбора до Зарваниці».

Проща мала кілька цілей.

Найперше – особисте навернення. Кожен особистий гріх – це віддаленість від Бога, а звідси – віддаленість та ворожість до ближнього та самого себе.

Друга ціль духовного походу – випрошування у Бога дару пробачення для керівників та посадових осіб у державі, «завдяки» яким за кільканадцять останніх років мільйони громадян України стали заробітчанами за кордоном. Їхня провина в тому, що присипали свідомість, не привчали українця до відповідальности за свою Країну, Церкву, за свій народ.

Третьою метою було просити у Бога прощення за батьків, котрі покинули своїх діточок, піддавшись спокусі алкоголю, наркотиків, сімейної безвідповідальности та суспільної пасивности.

  А ще молились за тих, хто не зміг бути на прощі, але молився далеко на чужині за вкраїнську родину. Разом ми благали Господа залікувати катастрофічні наслідки мільйонів роз'єднаних сімей заробітчан.

Піша проща «Від Самбора до Зарваниці » тривала 10 днів, з 3 по 12 серпня. З божої ласки прочани віком від 10 до 75 років подолали більше 260 км, завитавши до гостинних домівок парафіян Острова-Луки, Градівки, Великого Любіня, Холодновідки, Львова, Винник, Печенії, Погорільців, Боршева, Чемеринців, Кального, Зборова, Озерної, Козлова, Купчиць, Соснова і Золотників.

Паломники, а це майже 100 осіб, щиро вдячні організаторам, всім, хто доклав зусиль щоб проща відбулась за їхню жертовність, терпеливість, вміння об'єднати всіх нас, таких різних і чужих, в одну велику родину.

Спаси нас, Господи, і благослови наші дороги!

За матеріалами путівника паломника 

"Від Самбора до Зарваниці"