 90 роки були найбільш складними для тих, хто виїхав за кордон. Єдине, що
спасало і тримало, – це віра. Віра людей – це величезне щастя. Саме віра
багатьох врятувала від того, що вони не зійшли з розуму. Був період, де на
тиждень нам доводилось двох людей відправляти додому або в лікарню з психічними
розладами. Коли я починав своє служіння, було лише дві церкви: один священик
служив в Римі, а другий в Неаполі, куди
доїжджав щодругої неділі. Через Церкву на початках полагоджувалося все –
від вироблення документів, до медичних
довідок, лікарень, житла, грошей тощо. Тепер у 130 містах є храми, які
обслуговують 50 священиків. Церква трохи зупинила цю проблему: є вже якась
інформаційна діяльність, опіка, служба «Карітасу».На сьогодні ситуація є ще дещо іншою. Українці, за даними банків, з-за
кордону щорічно передають 4-6 млдр. доларів. Це складає близько 60 млдр.
Гривень, третю частину доходу України. Звісно, що українським «багачам» така
ситуація є дуже вигідною, адже завжди від цих людей чи від їхніх дітей можна
взяти: вони приїжджають раз у місяць, швидко роблять ремонт, швидко лікують
зуби, влаштовують дітей на навчання, – а це означає, що більше платять.
Невигідною є, натомість, державі через те, що кошти за послуги потрапляють у
приватні руки. Люди виїхали, бо не хотіли тут красти, брати хабарі. Ті, хто не
має ніякого зв’язку з міграцією і не знає реалій, увесь час отримує неправдиву
інформацію із ЗМІ та друкованих видань, а звідси й осуд. 6 млн. українців
щомісячно пересилають 300 дол. в Україну рідним. Очевидно, що тут сильно
замішана політика, яка маніпулює людьми, нищить українські сім’ї і на тому
заробляє гроші, бо зрозуміло, що мати завжди останнє передає додому. У час моєї праці за кордоном, кожна
третя жінка приїхала туди нелегально. Люди переїжджали дивовижними способами:
хтось ішов через воду, хтось переїжджав у цибулі, хтось у труні з отворами, щоб
не задихнутись. Треба визнати, що за кордоном нас не чекають. Українка, котра
приїжджає у Італію, пів року щодня плаче у подушку. Це проходить кожен.
Італійці на початках з тобою не рахуються, ставляться майже як до рабів, не
дозволяють говорити з рідними українською, боячись, що їх обмовляють. У цей час чи не єдиним рятівником була віра, яка багатьох тримала і
рятувала. Дуже велике значення має також те, хто передає цю віру. Не кожен може
це робити. Уміймо вчуватись і бачити наше життя глибше, цілісніше, ширше, щоб
не звужувати його лише до рамок: Італія, піца і море. Підготувала Іванна Рижан, кореспондент Sobor News
|
