Духовний вимір

   У місті Івано-Франківську в парохії Блаженних єпископів-священномучеників івано-франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ – у приміщенні Молодіжного християнського центру ім. Святого Івана Боска УГКЦ – під духовною опікою о. Ігоря Пелехатого та о.Василя Слободи і у співпраці зі спільнотою колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська відбулося свято Розколяди з презентацією щоденника світлої пам’яті о. Василя Поточняка «З дороги зцілення». Книжка невтомного працівника Церкви, якого після смерті 2015 року глава УГКЦ блаженніший патріарх Святослав Шевчук  назвав «апостолом мігрантів», побачила світ завдяки старанням ПМВ УГКЦ на чолі з єпископом-помічником Київської архієпархії УГКЦ владикою Йосифом Міляном. Проведення свята у форматі розколяди з елементами вшанування пам’яті про колишнього виконавчого секретаря ПМВ УГКЦ о. Василя Поточняка відбулося з умислом. Священик за життя неодноразово бував у Молодіжному християнському центрі УГКЦ ім. Святого Івана Боска.А п’ять років тому саме ця невеличка парохія міста Івано-Франківська на чолі з о. Ігорем Пелехатим стала першою і на сьогодні залишається єдиною, яка у нашому місті приймала багатолюдну Міжнародну десятиденну пішу прощу родин мігрантів «Самбір-Зарваниця» під духовним провідництвом о. Василя Поточняка. І саме прочанський маршрут у серпні 2012 року через місто Івано-Франківськ став останнім духовним походом її засновника і багаторічного провідника. Бо вже у вересні того ж року, дізнавшись про свій «діагноз з метастазами», о. Василь Поточняк написав духовний заповіт і розпочав щоденник своєї хвороби – «у світлі Божому і людському», які через півтора року після смерті як окремі розділи побачили світ у книжці «З дороги зцілення».

- Чому Бог забирає мене? – до гарячого поту розважає тридцятидев’ятирічний священик у часі своїх молитов на Голгофі і цілонічного чування в Єрусалимі у храмі Гробу Господа Нашого Ісуса Христа.- У молитовній тиші я вдумувався в це питання (вкотре поставлене за останні два тижні). Моя остаточна відповідь – «Так треба». Саме тому молюсь тими днями за словами ап. Павла «молитвою і благанням з подякою». У своїх щоденних записах о.Василь дає й чисто людські поради: «То велика проблема, що у великій хворобі ми не знаємо, що говорити. Знаю точно, що не треба: плакати, жаліти, співчувати, заживо хоронити; увесь час говорити про ту хворобу і тих, що хворіли; розказувати про свої хвороби. Потрібно здорово і по-християнськи дивитися на хворобу: підтримати на думці, що з цього виходять; Бог - господар Життя; запропонувати допомогу і контактувати (телефон, е-мейл, скайп) ненав’язливо, але бути готовим, щоб хворий виговорився; під кінець – пожартувати; не говорити багато і не розпитувати…»

   Презентація щоденника світлої пам’яті о.Василя Поточняка «З дороги зцілення» в МХЦ ім. Святого Івана Боска УГКЦ міста Івано-Франківська на Прикарпатті відбулася вперше. І символічно, що у часі великого християнського празника – Собору вселенських учителів і святителів Церкви Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого.

Ігор ЛАЗОРИШИН.