«Раннім ранком линьмо і, замість мира, пісню принесім Владиці, і побачим Христа – сонце правди, що всім життя засвічує» - співаємо у Пасхальному каноні. Щось приблизно таке наспівували 450 паломників, які 14 серпня на 7-му годину ранку прибули на Божественну Літургію до храму Різдва Пресвятої Богородиці, щоб «Від Самбора до Зарваниці у Дусі Святому іти». Саме так починалась наша щорічна Міжнародна 10-тиденна піша проща родин мігрантів, яка була започаткована у 2006 році блаженної пам’яті протоієреєм Василем Поточняком.

   Теплі обійми, палкі поцілунки, голосні «Слава Ісусу Христу!» додавали сил повірити, що 10 днів – це дуже мало. Тоді, у перший день, ніхто не думав, що буде завтра, але всі надії покладали на Нього. Ми й справді не знали, що нас чекає: м’яка постіль чи шкільний паркет, борщ чи хліб і вода, сонце чи холодна гроза, але знали, що кожного ранку чекають рідні прочани, радість для душі і тіла, а найголовніше – в Зарваниці чекала Мама!

   Самбір, Дорожів, Грушів, Кавське, Лисятичі, Жидачів, Ходорів, Княгиничі, Рогатин, Бережани, Підгайці, Вага.. Ще десятки міст та сіл, де прочани почувалися як вдома, можна перечислити. Всі люди, яких ми зустрічали, та зручності, які вони нам приготували певно й були проявами тої «любові на ділах» про яку глаголив митрополит Андрей Шептицький. Здавалося б, нічого нового та цікавого на прощі цього року не повинно було відбутися: Літургія, молитви, вервиця, катехизи, пісні, намірення, нічні чування – щороку одне і те ж … та, заглянувши в глибокий зміст та завдання прощі, розумію, що немає нічого однакового, адже, саме тут Бог став для мене моєю Славою та Щастям.

   Недільним ранком селище Меденичі, що у Дрогобицькому районі, засяяли, немов Різдвяна Зоря – у прочан «Парад вишиванок». У той день кожен був свідком того, що наша Ненька не вмре і не загине, бо разом, у Бозі – ми сильний та вічний народ, який ніколи не дасть себе в полон. Тоді я відчула любов моїх братів та сестер у Христі, яку дарували один одному, Україні, а найголовніше – Богові.

   Отець Василь Поточняк ще за свого праведного життя навчав: «У Таїнстві Єлеопомазання Бог зцілює більше, ніж окремий орган: Бог зцілює нашу любов». Кожен знав про це, але знати – це не достатньо, тому, у переддень Переображення Господнього, прочани численно приступили до Тайни Єлеопомазання. Разом з цим відчули зцілення та любов’ю свідчили про нього один одному та людям, що їх зустрічали чи проводжали.

   Щороку 19 серпня святкуємо великий празник Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Цьогоріч доводилось торжествувати цей день під час прощі. Можливо, спершу, трохи зажурилась, адже звикла у такі дні бути в родинному колі, та коли побачила яке свято приготували для нас координаторі прощі, то зрозуміла, що я в своїй сім’ї, своїй родині. Святкове освячення плодів, дарованих Господом, серед справжнього українського синьо-жовтого поля принесли мені душевний мир, спокій, а найголовніше – я пізнала глибоке завдання цього празника – визнати і прославити Христове божество: "Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо пречистого Твого Тіла преславне Преображення"(Величання на утрені празника).

   Отак, день за днем проходили прочанські дні: в любові, мирі, теплі, обіймах, посмішках, сльозах, молитві, єднанні. Так і не помітили, як настав вечір другої прочанської п’ятниці, яким ніби-то все закінчувалось. Почало смеркати. Сонце вже майже зайшло. Та вдалині раптом зависочіло золото – золото Зарваницьких куполів. В один момент, не знаю, що швидше – вуха чи серце, почули дзвони парафіяльної церкви у Зарваниці, що кликали на подячний молебен до Матері Божої. Сльози щастя та подяки безупинно лились з очей зі словами привітання прочанським братам та сестрам. Не хотілось розходитись на ночівлю того вечора, але «дух бадьорий, а тіло немічне», тому, щоб мати сил ще на два дні свят в Зарваниці, таки з молитвою поснули.

   Святковий суботній ранок, як звичайно, почався з молитви. Особливо потрібною для наших душ була панахида на могилі отця Василя Поточняка, якою просили за його душу, дякували за його життя, за його прощу та слізно благали про його небесну прощу до Бога. Ми знаємо, що отець чекав нас. Його сила молитви допомагала нам з легкістю йти. Побувши в Зарваниці короткий час, зрозуміла, що там кожен куточок дихає ним, кожне живе створіння наповнене ним, все хворе зцілюється ним...о.Василь...вічний спомин для здоровя душі та бадьорості тіла. Постійна нестача в серці та сльоза в очах. Саме він зробив цю прощу такою, як вона була, а ми намагались зробити її такою, якою хотів її побачити отець.

   Також прочани мали коротку, але натхненну зустріч з митрополитом Василем (Семенюком), який додав віри, надії та любові до того, що відбувалось. По обіді на нас чекав щорічний фестиваль мігрантської творчості, який мав назву «Служу, бо люблю», яку ще в 2014 році запропонував отець Поточняк. Під час фестивалю почули слово, музику та серце наших дорогих та рідних Оксани Винницької, Тараса Курчика, о. Вітольда Левицького, які стали ангелами для наших душ, віддавши частину себе нам. Участь у концерті брали і наші прочани, що мали багато сказати, прочитати чи проспівати для нас.

Неділя почалась Хресною Дорогою у Зарваниці, на яку важко було не прийти. Опісля, голова ПМВ Владика Йосиф (Мілян) очолив архиєрейську Літургію, привітавши паломників прощі із Самбора до Зарваниці серед яких заробітчани з Італії, Швеції, Польщі, Іспанії, Англії. Наймолодшій учасниці було 4 роки, а найстаршій – 83. Ці числа цілу дорогу додавали наснаги та терпеливості у путі.

   Ніхто не зрозумів, ніхто не встиг оглянутись – а десять днів були позаду. Сум на серці, сльоза на очах, туга в душі. Важко описати словами, що коїлось тоді всередині, але можу сказати одне: ми наповнились зарядом на цілий рік,  ми наповнились прощею на цілий рік, ми в постійному ході, у щоденному шляху. Більше того, ми відчули і досвідчили на собі науку отця Василя Поточняка, про те, що «важливо знати куди ідемо, з чим ідемо, за Ким ідемо».

   Тож, «за все Тобі я дякую, Ісусе Спасе Мій», бо ми зустрілися з живим Богом, що торкнувся душі, людського буття, що додає смак нашому життю.

   Також велика подяка всім організаторам, координаторам, духовним наставникам прощі, які не боялись послужити нам, пожертвувати своїм вільним часом для того, щоб зробити десять днів безперервного свята для 580 прочан, що прибули до Зарваницької святині. Слава Богу за все!

Паломниця Марта КРАЙЧИК, керівник групи