Мої рідні люди, односельці, українці, пишу до вас з Італії. Дорогі мої, якби ви знали, як я добралася, як шукала роботу. Мене заставила страшна біда. Може це доля. Як говорять «не було зранку – не буде до останку…». Я дуже тяжко прожила свої 50 років на Україні. Маю троє дітей. Коли вийшла заміж, життя не склалося. Надто рано у 24 роки я залишилася сиротою і без чоловіка з двома діточками на руках. Чоловік спився і пішов своєю дорогою. Мені дуже боляче все згадувати, іноді здається це все було не зі мною. Плекала надію, що чоловік навернеться. Помирилась з ним. Народила донечку. Та з чоловіком життя не налагодилося... Читати далі...
Вийшла друком книжка Олександри Остапової „Пелюстки
калинового цвіту” – про життя і працю українських жінок-заробітчанок. Автор
документальних новел – родом з селища Перегінського Рожнятівського району, її
доля також пов’язана з гірким хлібом чужини, зокрема Італії. А в минулому жінка
– головний лікар Бортниківської сільської амбулаторії, акушер-гінеколог Тлумацької
центральної районної лікарні, нагороджена відзнакою „Відмінник охорони
здоров’я.” Вже понад шість років перебуває в італійському місті Кампо-Бассо... Читати далі...
Таких світлин ми не подавали до друку жодного разу. Це вперше. І спонукали до цього не суперечки, які виникають навколо заробітчанської теми, зокрема заробітчанства в Італії. Мені просто нагадалися слова професора Джорджіо Алессандріні (державна Рада з питань економіки і праці в Італії) про українську жінку-заробітчанку: «Ми довіряємо їй своє найдорожче – батьків і дітей». (Міжнародна наукова конференція, Львів 18.06.06 р). Праця біля такої важкохворої (див. світлину) потребує спеціальної підготовки працівника соціальної служи. У Німеччині, щоб отримати таку роботу, потрібно пройти курс навчання щонайменше 2 роки. Наші жінки ідуть зразу, навіть без знання мови... Читати далі...
У місті Долині, в Народному домі районної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта", завдяки старанням громади українців Болоньї під опікою о. Василя Поточняка, спільноти колишніх заробітчан "Пієта" та редакції часопису "Нова зоря" під керівництвом о. Ігоря Пелехатого відкрито музейну експозицію "Наші в Італії". А під час прес-конференції для журналістів Іванофранківська, Долини, Рожнятова і Болехова у день представлення вперше оприлюднено найновіші (2007 р.) соціологічні показники, гірку правду про стан сучасної української трудової еміграції в Італії: майже половина країнців-заробітчан ще не знає, коли повернеться на Україну, а кожний двадцятий з опитаних - ніколи...
Представлена експозиції у Долині стало для засновників свого роду першим ювілеєм: саме рік тому музейна експозиція «Наші в Італії» вперше в Україні була відкрита в... Читати далі...
Беневенто знаходиться на півдні Італії, неподалік великого портового міста Неаполя, неподалік міста Барі, добре відомого нам як батьківщина Миколая Чудотворця (Нікола ді Барі). Щоправда, маючи такого Великого Чудотворця, італійці вигадали своїм дітям чобіток солодощів від Епіфани (прославленої у наших казках, як Баба Яга у ступі з мітлою). Отримують дарунки 6 січня у останній день католицького Різдва. Як пояснили мені італійці, щоб не залякувати дітей казковими героями, вони демонструть добро, яке творить Епіфана. Звучить переконливо, але мене не переконало. Бо я бачу, як шоу-бізнес витіснює здавалось би добрі і мудрі людські наміри... Читати далі...
За даними соціологічного дослідження "Стан сучасної трудової еміграції: Італія", 2007 р. проведеного газетою "Нова Зоря" та спільнотою колишніх заробітчан "Пієта", серед 90,2 % жінок, які працюють в Італії 60,4 % - одружені, тобто виїхали в Італію, віддалились від своїх сімей; 83,82 % мають дітей, з яких лише 14,48 % перебувають з батьками в Італії. Кожна третя жінка має двоє і більше дітей, кожна п'ята - розлучена, кожна дев'ята - вдова.
За десятилітню історію заробітчанства у „країні сонця” близько півмільйона українців так і не побачили сонця добра та захищеності. Досі не має жодних домовленостей... Читати далі...
Українська еміграція до Італії в загальному спектрі є досить молодим феноменом. Ця еміграційна хвиля сформувалась практично за останні десять років, хоча можемо говорити про її початок уже від 1995 року. Наше припущення підтверджується даними дослідження: у 2003 році лише 0,9% зазначили, що перебувають в Італії більше 8 років, отже, прибули в 1995 році.
Після останньої легалізації 2002 року кількість українців, законно присутніх на території Італії збільшилось майже вдесятеро: з 14.035 до 112.802.На 90% українська іміграція в Італії є жіночою. Це переважно жінки, середній вік яких 45 років. Попри наявність вихідців зі всіх областей України без винятку, беззаперечним лідером є Західна Україна: Львівська обл. — 41,8 %, Тернопільська — 16,7 %, Івано-Франківська —11,5%, Чернівецька — 10,8%... Читати далі...
Ось ці рядки були епіграфом вечора – презентації збірки поезії "Журавлині ключі", що відбувся 7 листопада у Болонії. Автори збірки – шість жіночок-заробітчанок, серед нихнаша прочанка Любов Камінська та Алла Резнік, Оксана Семотюк, Олена Школіна, Стефанія Ярич, Ольга Струтинська, що працюють у Болоньї.Книга побачила світ у видавництві «СІМИК» м. Івано-Франківськ, автор ілюстрацій і передмови – Богдан Пилипів... Читати далі...
Тема заробітчанства та еміграції сьогодні дуже актуальна. Навколо цієї проблеми вирують цілі дискусії, суперечки. Її досліджують з усіх боків, часто різко і кардинально оцінюють, критикують, чи, навпаки, підтримують. Нею цікавляться, про українське заробітчанство стало «модно» говорити. Якою ж є правда, мабуть, найкраще можуть розповісти ті, хто це спробував на «власній шкірі».
Сім'я, котра 9 років жила за кордоном, мала можливість і час багато чого переосмислити глибинно.
Пані Світлана, мати 3 дітей, повернулася на батьківщину: «Ми працювали у м. Ференце (Італія), були там спочатку з чоловіком двоє. Потім народився Дмитрик і коли йому виповнилось 3 роки – відвезла додому до батьків. Сама ж повернулася в Італію. Через три роки ми забрали туди старшого і молодшого синів. Працювали, працювали і працювали… Читати далі...
Досліджуючи психологію людини, котра їде, працює чи повертається з-за кордону, людини, котра є членом родини мігранта, п. Максим акцентує на основних моментах психо-емоційного стану та пропонує певне окреслення та виявлення причин, які не дозволяють адекватно реагувати на зміни, а також їх усунення.
Поки людина не знайде свого місця у глибинному вимірі на землі, у цій своїй спраглій цілі, чому він народився, що має осягнути – ця людина не буде спокійною. І це не питання грошей. Це внутрішнє прагнення буде людиною керувати, її посилати хоч в Антарктиду, не тільки в Польщу, Росію чи Італію... Читати далі...
Таких 
Я тут будую храм любові,
Тема заробітчанства 
