 «Час нашого спасіння вже настав.
Радуйся вертепе, бо Діва надходить, щоб родити».
(Неділя перед Різдвом, стихира на стиховні)
Різдво. В українському народі це одне із найбільш улюблених свят цілого церковного року. Особливо діти та молодь із нетерпінням очікують свят-вечора, розкішно прибраної на своє уподобання ялинки, колядок, вертепів, що приносять радість і щастя. Правда й те, що передріздвяний час у сучасному світі сповнений надзвичайної метушні, неспокою. Поряд із цим кожен готується до цього свята напередодні. Вітають одні одних листівками із Різдвом Христовим, щиро бажаючи радості, добра, злагоди, любови, благополуччя. Діти у свою чергу вчаться колядувати та віншувати, організовують вертепи, щоб у кожну хату принести цю радісну новину, бо Христос народився для всіх людей, приходить: «щоб спасти люд свій весь і утішив вся».
Ранок. Над хатами стовпом в’ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулицях пусто. Але в кожній хаті давно кипить робота... Як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки – господарі приступили до праці. Треба все приготувати належно. Господиня заходиться готувати дванадцять святвечірніх страв: узвар, горох, квасолю, капусту, гриби, вареники, голубці, кутю, рибу, пампушки… У той час господар має подбати про всю господарку, щоб усе сотворіння зустріло народження Христа. Гарним звичаєм у нашому народі є те, що всі члени родини, де б вони не були, намагаються прибути, щоб цю радість переживати разом. Також серед народу побутує думка, що в цей день не можна сваритись, а, навпаки, це нагода примиритись із ворогами.
День Надвечір’я зобов’язує цілоденний піст. Уся родина відчуває, що цього вечора має завітати до неї дуже бажаний небесний гість. Звідси випливає той глибоко святковий і духовний настрій у родині. Наші предки високо цінували і ревно зберігали піст цього дня аж до появи вечірньої зірки. Крім посту, від найдавніших часів до празника Різдва Христового приготовлялись сповіддю і Причастям. Давній слов’янський Пролог у своєму поученні на день 6 (24 грудня) січня має наступну духовну заохоту для вірних на зустріч празника Різдва: «Знайте, брати, що цього дня піст перед празником Христового Різдва. Тому цього дня з любов’ю і чистотою зберіться в Шостий Час (12-година полудня) на молитву, поконавши гнів, очистивши тілесні провини і всі недобрі діла відкинувши, щоб ми стали достойні, чистими устами і непорочним серцем причастилися Божого Тіла, що в нього задля нас зодягнувся Господь і добровільно став убогим».
У цей день побутує звичай у нашому народі: перед святою вечерею відвідувати на цвинтарі померлих. Цей літургійний момент супроводжується молитвою та запалюванням свічок на гробах рідних.
Коли вже сонце схилилось до заходу, господар вносить Дідуха – сніп пшениці. Привітавшись, ніби перший раз зайшов до хати, ставить його на покутті. Професор С. Килимник каже, що Дідух символізує новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей. Опісля вносить до хати солому і сіно. Солому складає на долівці, а сіно кладе під обрус – усе це символізує вертеп, де народився Ісус Христос. Подекуди хату обкаджують ладаном, щоб прогнати злих духів.
Свята вечеря вже готова. На небі з’явилася вечірня зоря. Батько засвічує свічку як символ Вифлиємської зірки і кладе її на стіл. Спільно помолившись, усі сідають до вечері, яку розпочинають із споживання куті. Кутя або коливо – це варена пшениця з медом. Деякі автори дотримуються думки, що кутя – це залишок давніх братолюбних столів, що їх приготовляли у дні смерти мучеників або померлих. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед – це символ вічного щастя святих у небі. Господиня подає до столу інші страви, які саме у час цієї вечері набувають надзвичайного смаку. Усе це супроводжується побажаннями та колядою. Також у цей вечір не забувають і за душі покійних членів родини. Для них ставлять осібну миску з кутею на столі або в кінці всі страви залишають на ньому, бо вірять, що сьогодні вони беруть участь у святій вечері. По спільній вечері, за давнім українським звичаєм, усі збираються до храму, де розпочинається вечірнє чування – Велике Повечір'я, на якому урочисто співають пісню пророка Ісаї: «З нами Бог, розумійте народи, і покоряйтесь, бо з нами Бог!» Часте повторювання в цій пісні «з нами Бог!» свідчить про духовну радість вірних, які усвідомлюють серед себе Бога-Еммануїла. Зміст решти пісень можна передати початковою піснею канону: «Христос народжується, славіте; Христос з небес, зустрічайте; Христос на землі, возносьтеся! Нехай співає Господеві вся земля, нехай люди співають, бо Він прославився». Якщо говорити про характер наших різдвяних богослужінь, то потрібно зазначити, що в них немає сентименталізму і меланхолійної задуми, вони сповнені ентузіазму, радості і тріумфальних гимнів. «Небо і земля сьогодні з’єднались через народження Христа, сьогодні Бог прийшов на землю, а людина вийшла на небо…» (Повечір’я Велике, стихира на Литії). Варто тут додати, що ідейний зміст цих творів загалом зображає історично-богословське таїнство Різдва Христового. Піснеспіви празника згадують про події, які причетні до цього празника, а саме: йдеться про перепис юдеїв кесарем Августом, про подорож Йосифа обручника і Пречистої Діви Марії у Вифлиєм, народження дитяти, поклоніння пастушків та мудреців младенцю Ісусу. Також оспівують деякі деталі Різдва Христового і коротко зауважують втечу Святої Родини від царя Ірода. Базуючись на євангельських розповідях про народження Спасителя, творці піснеспівів підкреслюють виняткове значення цієї святої події для цілого людства і переконливо закликають до духовної радості. Цими творцями піснеспівів є Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Іван Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
Заглибившись у тексти, бачимо, як спасительна дійсність Різдва уприсутнюється у святих богослужіннях. Наприклад, у Надвечір’я Різдва молимося: «Незаходиме Сонце наближається, щоб засіяти з дівичого лона і просвітити Вселенну. Готуємось, щоб прийняти того, що приходить у чудовому Різдві, щоб нам відчинити двері Едему». У блаженному очікуванні цього таїнства звертається Церква до Вифлиєму, міста Давидового, що є прообразом Церкви, у якій відтворюється Христове Різдво. «Готуйся, Вифлиєме, прикрасіться ясла, вертепе прийми Христа Господа, істина прийшла, тінь проминула, Бог людям з Діви явився, прийняв нашу подобу і обожнив тіло… тому й Адам з Євою обновляються» (стихира Надвечір’я Різдва, 1Час). Боже милосердя перевершує непослух і падіння Адама. Це чудово зображує литійна стихира з Повечір’я Великого: «Побачивши упалу переступом людину, створену на свій образ і подобу, Ісус, приклонивши небеса, зійшов і вселився в незмінну дівичу утробу, щоб у ній стрівшого Адама обновити, що кличе: слава Твоєму явленню, Ізбавителю і Боже!». Здійснення пророцтва, велике здивування ангелів і радість цілого космосу (всього творіння) змальовує стихира Литії: «У вертепі оселився ти, Христе, ясла тебе прийняли, пастухи і царі тобі поклонилися. Тоді здійснилося сповіщення пророче і ангельські сили здивувались, виспівуючи і промовляючи: Слава приходові твоєму, єдиний Чоловіколюбне».
Отож, очікуємо народження Христа, запаливши в наших серцях свічки віри. Але потрібно, щоб вони горіли рідним українським полум’ям. Нехай же ці палаючі свічі на наших святкових столах і будуть виявом нашої віри в Того, Котрий є «світлом світу», бо тільки він може прогнати темряву і принести з неба мир, любов і справедливість для всіх народів, а в першу чергу – для нас, українців, наших рідних та своєї Церкви, а також святкуймо згідно з нашими прадідівськими традиціями і радіймо з новонародженим Спасителем.
Нехай і в цьогорічний різдвяний час задзвенить українська коляда, нехай новою радістю вертепна новина несеться по всьому світу, нехай великим гимном прославляє Предвічного Бога, що «Прийшов днесь із небес», нехай щедрівкою лине за межі неньки-України до наших побратимів, рідних і друзів і принесе їм різдвяну благовість: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився».
Андрій Циб
Релігійно-суспільний часопис «Слово»
Дрогобицької Духовної Семінарії
5(30) Листопад-Грудень 2006
|
