| Ігор ЛАЗОРИШИН, журналіст обласної газети "Галичина"
 З 31 грудня 2010 року по 1 січня 2011року у місті Києві вперше (після
Дрогобича, Самбора, Івано-Франківська, Львова та Тернополя) за ініціативою
Пасторально-місійного відділу УГКЦ відбувся форум трудових мігрантів «Збережімо
українську родину» - до столиці України, щоб зустріти Новий рік у спільній
молитві подяки і прошення з’їхалися колишні і теперішні заробітчани, їх рідні,
близькі, друзі та всі охочі із Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської,
Донецької областей, з міст Одеси і Києва. Та навіть попри першину такого заходу
у столиці і той факт, що глава УГКЦ Любомир Гузар не тільки благословив
заробітчанський форум, але й вшанував особистою присутністю, жодна з чисельних
українських інституцій, які декларують на словах переймання проблемами
суспільних наслідків новітнього заробітчанства (окрім Пасторально-місійного
відділу УГКЦ), не відшукали можливостей у спільній молитві благати Господа про
порятунок українських родин.Світанок у Патріаршому Патріарший собор Святого Воскресіння УГКЦ у Києві наразі вже зведений, але
кінцево буде викінчений, за попередньою інформацією, до Євро – 2012.
Мігрантська зустріч розпочалася 31 грудня Святою літургією у церкві
Благовіщення, що входить до соборної інфраструктури. А відправив подячну
літургію владика Богдан Дзюрах – єпископ-помічник Київської архиєпархії і
секретар Синоду єпископів УГКЦ. У тому, що перші миттєвості київського форуму
заробітчан почалися власне з собору Святого Воскресіння, є, очевидно,
провидіння Господнє: перша хіротонія – висвячення на єпископа – у цьому храмі
відбулася для владики Йосифа Міляна, який нині є головою Пасторально-місійного
відділу УГКЦ і разом з виконавчим секретарем відділу о. Василем Поточняком урухомлюють
вирішення проблем трудових мігрантів у різних країнах світу і в Україні. – На вас втілився вираз «нашого цвіту – по всьому світу»,- вітав у Києві
учасників спільної молитви владика Богдан Дзюрах. – Не з добра ви свого часу
покинули рідну землю, була воля Божа для такого рішення. І про те, що кожному з
вас довелося пережити у чужині, знаєте лише ви і Господь. Для суспільного життя
ваш досвід дуже важливий. Знаменно, що подячну літургію служимо перед Різдвом –
Воплоченням Божого Сина, який покинув дім Отця Небесного і прийшов до нас, до
роду людського. Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли. І Він сам став
мігрантом – на батьківщині не знайшлося місця для Святої Родини. Тож мусив
Христос народитися у печері. А хіба ви, заробітчани, не зустрічалися чи не
зустрічаєтеся з таким ставленням до себе? Господь став подібним до нас у
всьому, крім гріха. І ми тут, щоб Йому віддати свої серця і думати, як стати не
багатшими, а кращими. …Напутні слова владики Богдана слухали представники Києва, Одеси, Донецька,
Львова, Стрия, Івано-Франківська, Тернополя, Дрогобиччини, Самбірщини,
Турківщини, Жидачівщини тощо – колишні і теперішні трудові мігранти в Італії,
Чехії, Англії, Росії та ін., їх родини, учасники традиційних піших прощ з
Самбора до Зарваниці. «Дякуймо Богу за себе і молімся за всіх…» Робочий формат заробітчанської зустрічі і її святкова програма відбувалися
у храмі Василія Великого монастиря отців-василіян. А спілкування з главою УГКЦ
Любомиром Гузаром стало своєрідним заспівом до спільної молитви і до спільної
праці. – Слава Ісусу Христу! Вітаю вас вдома! – звернувся Блаженніший Любомир до
присутніх і по-батьківськи тепло, не присівши ні на мить, сказав: «Я сорок
шість років був емігрантом – виїхав одинадцятирічним, а повернувся сімнадцять
років тому. Тож добре знаю, що то бути поза рідною землею. Інколи думають, що
добре жити у чужині. Той хліб нелегкий, навіть якщо інколи і вигідніший. У
давні часи злочинців карали баніфацією – позбавленням права жити на
батьківщині. Лише один раз у житті, коли я повертався в Україну, мені сказали:
«Вітаємо вдома». І я досі пам’ятаю ці слова нашої жінки-інспектора на кордоні.
Жодного разу таке не повторилося… Так, в Україні багато нагоди для нарікань.
Пригадую, як після багатьох років еміграції я повертався в Україну, до Львова.
Коли через вагонне вікно побачив напис «Славськ» - сльози покотилися. А ще я
спостеріг, як дев’ятеро жінок несуть металеву рельсу, а чоловік-прораб стоїть
собі і покурює… Та жити на рідній землі – дар Божий, велике щастя стояти на
ній, розмовляти рідною мовою. Хто б і з яких причин не виїжджав за кордон,
завершуючи у молитві рік минулий, дякуймо Богові за себе і молімося за інших,
щоб, як можуть, поверталися додому. А наша Церква старається, щоб після
повернення з чужини кожен відчував себе вдома. Власне для цього і створено
Пасторально-місійний відділ. Думаю, що треба дякувати таким ревним священикам,
як о. Василь Поточняк. Заробітчани не кращі і не гірші – інші Як зберегти українські родини? Це питання дискутувалося у чотирьох робочих
групах: колишні і теперішні заробітчани та їх подружжя; родичі заробітчан; діти
заробітчан; друзі заробітчан. – Хто побував трудовим мігрантом, не кращий і не гірший, а інший, -
підсумував о. Василь Поточняк.- Українське суспільство неоднозначно ставиться
до заробітчан. Тому що їх рідні і близькі мислять по-іншому. Важливо не судити
мігрантів, а кликати додому, думати, як вберегти родини. Бо зло кричить, а на
добро вказують інші. …О 23 год.15 хв. – за крок до Нового року – у храмі Василія Великого правилася
Свята літургія – учасники мігрантського форуму та парохіяни храму у спільній
молитві увійшли в Новий рік. «Вас нам сам Бог послал…» Українська коляда у нічному новорічному Києві – то диво дивенне. А вона,
вигулькнувши з храму Василія Великого, яскраво і статечно помандрувала вулицями
і майданами столиці. Її, заробітчанську коляду, чули Львівська, Михайлівська,
Софіївська та Європейська площі, коляда дзвеніла на Хрещатику і біля духовних
українських святинь. А Майдан Незалежності, навіть добре розігрітий новоріччям,
здивовано слухав багатоголосе «Настав Святий Вечір в сорок шостім році…» Коляда
святково витала над Києвом. …Після того, як учасники форуму обійняли колядою і міські автобуси, одна
жінка-провідниця навздогін від усього серця щиро дякувала: «Вас нам сам Бог
послал…»
|
