Можу писати про це щодня. Бо, дякувати Богу, пам*ятаю кожну мить, кожен порух душі. І хочу, щоб ця хода тривала. І щоб поруч ішли інші))
Коли керівник групи під час прощі попросила написати враження, все вмістилось у декількох словах) Тепер - більше))
Кожного Господь покликав сюди по-своєму.Вже вдома побачила на минулорічних відео знайомі обличчя.Я ж ішла вперше.Не було важко.Думала про те,як Він ішов на Голгофу ,оточений вороже налаштованим натовпом,де не подавали води,не пропонували нести ношу,не усміхались,де нвхто не проколював болючих мозолів,щоб полегшити страждання; а замість панамки -Терновий Вінок... Ми покутували свої гріхи. Він -гріхи мільйонів нас! Думалося в той час про Марію, яка,як і тоді,була поруч з своїми дітьми - погляду вистачало, щоб іти набагато легше: Вона була з нами. З деякими -говорила. Тому бережімо Матір Божу! За кадром залишиться багато особистого,що відкривалося на прощі та в її продовженні вдома. Бо Бог любить нас. І дасть нам все,що попросимо. Хоч , чесно кажучи, коли ти так близько до Нього, тобі нічого й не хочеться. Тільки вічно бути поруч з умиротвореною усмішкою на обличчі. З'являється знане з дитинства відчуття ДОМУ, повернення ДОДОМУ. І ти навіть не підпускаєш думки, що це закінчиться... Зовсім ненадовго,як у суботній проповіді, ти не зможеш поставити наметів на цій горі Духа Святого, а просто спустишся вниз - у повсякденне життя,бо Він цього захотів))) І будеш розказувати іншим про те, що Господь любить нас. І будуть ті,які повірять, хоч не бачили... І ті, які захочуть приєднатися наступного року, щоб пережити щось своє..."Але я не зможу жити навіть дня без Тебе, добрий мій Господь"... ☺☺

Господи Боже, Ти нас обігрій - Сонця даровано стільки!
Наші серця для любові відкрий. Дай визнавати помилки.
Боже, Ти друзів для мене зберіг. Мамою Ти благослОвиш.
Господи Боже, хай падає й сніг. Буде все так, як дозволиш.
Господи Боже, хай ллються дощі- Йду у воді по коліна.
Хай нас затримують терну кущі, І мозолі, й судомини.
Так мене Матінка Божа веде. "Все буде добре, -говорить:
Маму шануй - Бережи і Мене!" Хай не продовжиться горе.
Бачила смуток в очах мовчазних. Хрестик із вервиці зникнув.
Стало так боляче вірі на мить - Та відродилась!Не зникла!
Ніби наново почала свій шлях, Важчий на прощі усоте.
"Хрестику любий!"-у сні по ночах Ніби шукала укотре.
Господи, Воля Твоя пресвята. І волосина не впаде....
Радо приймаю нового Хреста- І понесу Його радо...
Я не просила.Не скаржилась я . Дяку лиш слала до Неба.
Всує Твоє не взивала ім`я. Вірила просто у Тебе.
В мене було сотні інших прохань: Рідні, село, українці.
Дякую, Боже, за втому від ран. І за короткі зупинки...
І, коли всі вже прийшли, я ще йду, Твою тримаючи Руку.
Дякую, Боже, коли я паду, Що піднімаюсь крізь муки.
Господи Боже, хай інші ідуть - Твою показують силу.
Хай одне одного всі бережуть, Візьмуть любові на крила.
Хай не закінчиться проща в душі. Наші гріхи хай зітруться-
З ран тих поллються молитви вірші. Очі до Тебе сміються.
Знаю, лиш Ти сотворив оцей вірш - Наша з Тобою розмова...
Чийого серця торнутись велиш - Все зрозуміє, до слова...
Світлана Нестерівська, 16 група