24 липня 2005 року в Дрогобичі відбулася
конференція заробітчанських родин з проекту «Врятуймо українську родину».
Повний автобус дітей, найменшому Назарку Пінчуку
було три місяці, їхав на зустріч з о. Василем Поточняком у Дрогобич. Не вщухала
рідна пісня, діти навперейми слали вітання батькам за кордон. Заводіями були
Мирослава Кабанюк із Заболотова, Надія Школяр, Андрій Боднар з
івано-Франківська. Переспівувалися сестри Лебеді з Гошева та сестрички Ірина і
Наталія Кушляки з Нежухова. Наталія облюбувала собі пісню «Сумно, сумно аж за
край». З третьої години ранку ми збирали юних пасажирів. Батьки з Італії
повідомляли їхні адреси, оплачували проїзд. Зустрічали і знайомилися із дітьми
тих, кого вже добре знаємо…
Святочною Літургією в дрогобицькому храмі Святої
Трійці при святі Святої Ольги розпочалася перша в Україні заробітчанська
конференція «Врятуймо українську родину». Чисельне заробітчанське
представництво було з Львівської, сусідніх Івано-Франківської та Тернопільської
областей.
Ідея проведення народилася у Болоньї 2 червня 2005
року в часі приїзду до Болоньї владики Юліана Вороновського та організатора БФ
«Карітас» у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії отця Ігоря Козанкевича.
Організацією зустрічі на Україні займалися Оксана Пронюк та Осип Єдин, у
Болоньї – Ігор Лазоришин.
Програма конференції була досить насичена. За один
день хотілося виговорити все замовчане роками. Важка і незнана правда з
розповіді духівника – Пасторального координатора УГКЦ в Італії о. Василя Поточняка,
, виступи членів редколегії та власкорів християнського журналу «До Світла»
друкованого в Італії Богдана Пилипіва з Рожнятова, Оксани Пронюк з
Івано-Франківська, Ольги Струтинської з Калуша, свідчення заробітчан та дітей –
Осипа Єдина з Самбора, Лесі Вахнянин зі Львова, Оксани Ковальчук з
Червонограда, фотостенди, відеометеріали до сліз вразили присутніх на
конференції. Вперше так відкрито і щиро звучала заробітчанська правда в
Україні. Звичайно ті, що не хотіли її чути – не прийшли, а зокрема наша влада. Не
прийшли, бо не мали що сказати заробітчанам…
Робота в групах, акція милосердя та «Лист матері»
доповнили головну тему відвертістю кожного присутнього. А завершилася
конференція – концертною програмою для
батьків-заробітчан, у якій взяли участь родина Вавричиних, Ольга Кобринович з
Ходорова, сини Юрій і Назарій Мисишини з Дрогобича та наші заводила із автобуса.
Пізно, в 11 вечора роз’їжджалися заробітчанські
родини. Іще довго прощалися біля автобуса з отцем Василем, договорювали те
величезне невиговорене. Було зрозуміло – на Україні просто немає цієї правди.
А незавгоді відеофільм про конференцію та концерт
у Дрогобичі переглядали у при церковному залі італійського міста Болоньї. Батьки
читали зі стендів дитячі листи. Зал хлипав.
Сльози по обидва боки кордону. А правди – мало.
Діти не знають ціни зароблених грошей, батьки ж не знають ціни дитячого чекання
та самотності. Влада не знає і немає куди повернути свій народ. Трудова
еміграція їм досить вигідна.
Ніби й нічого не змінилося. Щоднини хтось покидає
рідну землю в пошуках праці у далеких світах і сиротіє чиясь хата та родина. Та
ми знаємо напевне, що серед присутніх на конференції хтось точно задумається: –
А чи варто їхати?
Конференція заробітчанських родин стала початком і
добрим натхненником усіх заходів і акцій, які проводили заробітчани в Україні.