Після експонування у Тисменицькій центральній районній бібліотеці музейна мандрівна виставка «Наші в Італії» була представлена в актовій залі Олешанської сільської ради на Тлумаччині – представники спільноти колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська спілкувалися з громадою про виклики сучасного українського заробітчанства. Тож після Івано-Франківська, Долини, Тисмениці, Києва, Дрогобича, Самбора, Львова, Брюхович, Стрия, Тернополя, Зарваниці та села Клубівців Тисменицького району – в Олеші вперше на Прикарпатті презентація відбулася за ініціативою керівництва села, зокрема сільського голови Богдана Двояка. 

Село Олеша є одним з найбільших на Тлумаччині – дві тисячі жителів і до тисячі селянських обійсть. Та, на жаль, до двох сотень дворів нині пустує – батьки відходять, а  діти, молоді родини туляться до міст; до семидесяти сімей постійно працюють за кордоном і час від часу навідуються до села. Більшість – до 75% – в Італії, по кілька родин у Франції та Іспанії. Тож ініціатива сільського голови Богдана Двояка цілком зрозуміла: відродження Олеші без олешан неможливе.

– Такі зустрічі конче необхідні. Бо заробітчанство – проблема загальнодержавна, – переконаний Богдан Володимирович. – І свідчення тих, хто знає про нього не з чужих слів, допомагають пізнати і добрі сторони, і передбачити гіркі наслідки сучасного заробітчанства. А головно зрозуміти, що люди покидають батьківські гнізда не з добра, а через відсутність належного працевлаштування і належної оплати своєї праці. Колись за колгоспів, я пам’ятаю, було таке гасло: мовляв, ми збудуємо у селах лазні, подамо у села газ – і будуть села процвітати. Дякувати Богу, маємо в Олеші газ, завершуємо будівництво водогону, ледь не у кожному будинку є сучасні санвузли… А село не процвітає – люди не мають роботи.

– Ви вже дев’ять років сільський голова. За вашого керівництва чи бодай хтось наважився свідчити перед громадою про заробітчанство відверто, без «причісування» проблем?

– Відвертої ініціативи не пригадую. Це вперше. Але у школі таке практикується – передусім під час ювілейних зустрічей випускників. Думаю, що після цієї презентації люди стануть активнішими.

– То чому мовчать? Через байдужість, встидання своїм заробітчанством, а може, через страх бути незрозумілими?

– Думаю, від людської скромності. Бо заробітчанство має як мінімум два боки. З одного боку, це значна фінансова підмога, а інколи й єдине джерело існування для олешанців. З іншого боку – проблеми у сім’ях, з вихованням дітей тощо. Хоч, як на мене, більшість дітей у нашому селі правильно цінують батьківське заробітчанство. Звичайно ж, є й такі, що не здогадуються, як ті гроші заробляються. Олешанці здебільшого виїжджають родинами. То у селі хіба дві-три сім’ї, які розпалися. Але тільки з заробітчанством я б і їх не пов’язував, бо ще до виїзду у світи не все складалося у тих родинах.

Відбулася ще одна добра зустріч і розмова біля музейних стендів і зібрані перші пожертви олешанців на пам’ятник українцям-заробітчанам у Зарваниці. На згадку спільнота «Пієта» подарувала Біблію для Олешанської школи.