газета "Нова Зоря"
Як складається доля тут в Італії новоприбулих молодих,
дуже молодих людей. Олі всього 23. Не дивлячись на вік, проблеми звалились на цю дитину
зовсім не дитячі. Спочатку її покинув чоловік з річною дитиною. Потім брат, син
батька від першого шлюбу, відсудив половину квартири. І головне, вона
залишилась без роботи, коли розгулялась криза. От з таким багажем її якимось
чудом вдалось вирватись до Італії. Приїхала повна надій на швидке вирішення
питань і повернення додому. Але життя продовжується і Італія приготувала свої
не менш непирємні сюрпризи. Приїхала вона в надії на допомогу сестри. Але і в
сестри почалися свої проблеми. Роботи не було. Олю опинилася просто на вулиці.
Криза прокотилась і по Італії, вдарила по
середньому класу, якраз по сімях де знаходили наші люди роботу. Почались
звільнення, просто відмови у роботі і не тому що не потрібно більше доглядати
за старими та малими, а тому що італійці самі немають грошей. Ще
ускладнила питання з роботою і нова санаторія, в результаті якої
непомірно виросли податки і з італійців, які хочуть мати найманих працівників і
з працівників, які хочуть працювати легально.
Дехто ризикує, наймає нелегально «нелегалів» і податки не платить, але
це ризик бо штрафи великі коли тебе спіймають. Але молода людина швидко
пристосовується до обставин і має набагато сильніше сподівання на краще. От так і Оля
безкінечно дзвонила по номерах телефонів
з об’яв у газетах, перепитувала наших жінок і нарешті знайшла сім’ю, яка
згодилась взяти її без документів. Сім’я молода, чоловік і жінка, обоє лікарі.
Двоє маленьких дітей 6 та 4 роки. Зарплата 750 євро. Підйом о 7 ранку, сніданок
і діти до школи, батьки на роботу. Оля повинна вичистити і поприбирати всю
хату, щоб не було порохів, бо в молодшого хлопчика астма, на першу годину всі з’їжджаються
на обід, який Оля має приготувати. Після обіду прибирання на кухні, а потім час
доглядати дітей, бо батьки продовжують працювати. О сьомій вечора вечеря, яку
також готує Оля, потім прибирання на кухні і о 10 вечора вона вільна. І так
цілий тиждень. Неділя вихідна. Приходять на пам’ять слова з віршу « Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже,
чи довго тягти. З ранього ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти...».
В неділю вихідний. Сама ходить по Риму, відвідує пам’ятники, відомі місця і музеї.
Зовсім так як робила я напочатку мого перебування тут. Рідко їздить до сестри в
гості, в якої здають нерви. Зараз Оля
живе надією на те, що виплатить брату за
половину квартири і повернеться додому. От така історія, наголошую, що
це ще не погана історія і доля цієї дівчинки складається завдяки її силі духу і
наполегливості не зовсім погано. Вона сподівається до кінця року повернутись до
дитини. Побачимо як вийде. Я її говорила, що тут в Італії перші 10 років дуже
тяжко, а потім звикнеш. Вона посміялась і побігла до роботи, бо хазяї
повернулись скоріше ніж звичайно...
Спілкуюсь з Олею і мені дуже за
неї болить душа, а головне, болить душа за Україну, що розпорошує по світу свою
чудову молодь.
