Роздуми

Італія об’єднала людей різних націй

На цей раз хочу написати про еміграцію, якою я її бачу очима людини, яка вже не емігрантка, бо має італійське громадянство і мої друзі тут також вже майже не емігранти, бо всі тут знаходяться легально, мають документи і працюють на хороших роботах. 

Минула весна і початок літа в нас пройшов в  роботах на газонах. Їх треба було зовсім пересіяти і для цієї роботи ми найняли садівника («жердіньєре» – пишу як це звучить по італійськи.) Працювали в нас два албанійці, болгарин і італієць. Звичайно робота дуже важка, потрібно було зняти верхній шар землі з бур’янами і пересіяти все вручну. Десь тиждень вони в нас працювали на жарі. Одного разу ми розговорились з албанійцем, який вручну зрізав верхній шар землі. Він розповів про себе, що в Італії вже давно, живе тут з родиною і не може надякуватись Італії за те що дала йому притулок і головне роботу. Він висловив думку, що для нього Італія країна з великої букви, бо дає йому роботу і що в Італії багато роботи для тих, хто справді хоче працювати.

Наступного дня ми розговорились з болгарином і він висловив цю саму думку. В Італії вже 10 років, працює на фірму і у вільний від роботи час на фірмі  працює на себе, підробляє. В Італії живе також з родиною. Щасливий, що має роботу, але думає повертатись на батьківщину.

Потім говорила з нашими жінками і вони також щасливі, що Італія дає заробити і на себе і на родини в Україні..

А мені прийшло на думку, що робота об’єднала людей різних націй, зробила їх італійцями і коли працюєш важко плечем до плеча то не думаєш про те з якої країни походить твій колега по роботі. Всі живуть дружно і роблять свою роботу на благо країни і своєї сім’ї. В той же час зберігаюся звичаї та традиції своєї Батьківщини. Для українців не останню роль відіграє церква, яка єднає людей у молитві і допомагає долати труднощі порадою та розрадою. Переплелися на чужині долі і життєві дороги, але працюється тяжко, щоб вижити. Зате немає місця міжнаціональним непорозумінням – всі дружать і бажають один одному добра.

Лариса Сич, Рим