| Олена ФЕДЮК (Бреша - Івано-Франківськ), студентка Будапештського університету
 15 листопада 2007 року в Католицькому університеті
ім. Святого Серця, на факультеті медицини і хірургії, пройшов захист дипломної
роботи української заробітчанки Жені Баранової "Стан здоров’я жінок
іммігрантів, вихідців зі Східної Європи. Використання ними державних установ та
роль медсестри в інформування іммігрантів”. В тридцяти хвилинній презентації
перед журі професорів, колег-студентів та гостей захисту Женя продемонструвала
результати свого трирічного навчання в університеті та результати дослідження
серед українських жінок міста Бреші.Для всіх наших заробітчан, які на практиці
зіткнулися з усіма складнощами та бюрократією, повязаними з підтвердженням
українських дипломів, не треба наголошувати значущості такої події. Женя свідома
часто дуже скрутних обставин наших заробітчан в Італії, і тому преземлено
говорить про свій успіх: "Я пішла
вчитися, бо італійська родина в якій я працювала, дала мені таку змогу; знаючи
що я пішла в університет, вони надавали мені вільний графік роботи, щоб я могла
відвідувати заняття.” Хоча одного розуміння роботодавців, звісно,
замало. Також нелегко було сісти за парту після такої великої перерви, адже
Женя має дочку-студентку. На захисті Женю вітали її молодші італійські колеги і
викладачі, а токож "група підтримки” українських друзів, дочка, італійці, в
яких працює. На Україні Женя була лікарем-гінекологом, а в
Італії обрала спеціалізацію "сестринська справа.” На запитання, чому швидше не
зробила підтвердження українського диплому або не пішла вчитися по своїй
спеціальності, Женя відповіла: "Не хотіла повторювати того що вже маю. Не можна
починати два рази одне і те саме на різній землі.” Женя приїхала в Італію в 2000 році. Знайшла роботу
по догляду в сімї, де працює і зараз. Але уже за 2 роки, в 2002, стала однією з
засновниць асоціації українців в Італії "Надія.” Про створення асоціації Женя
знову посилається на обставини: "В Бреші кожен 10 або 9 - імігрант. Тому влада
міста зацікавлена в створенні діалогу між італійцями та іноземцями. Але ж не
буде влада говорити зі мною, як з приватною особою. А зареєструвавши асоціацію,
ми стали офіційним органом, до якого міська влада може офіційно звернутись. І
нести відповідальність за роботу ми теж маємо офіційно - перед українською
громадою, і перед містом.” В 2005 році Женя – заробітчанка з України - стала
почесною громадянкою міста Бреші. І єдиною іноземкою з такою відзнакою. У кожного і на Україні, і в Італії є свій шлях.
Історій таких, як Женіна, в Італії хоч і небагато, але набагато більше, ніж ми
чуємо про них. Чуємо здебільшого гнітючі оповіді людського відчаю та морального
падіння, а от про такі яскраві історії успіху говорити поспішають. Але ж у
кожному містечку Італії є такі свої герої, які не зважаючи на щоденну роботу
доглядальницями та прибиральницями, не втрачають професійних амбіцій і пишуть,
друкуються, працюють в Українських недільних школах, займаються церковною роботою,
доброчинством, політичною активністю, за власний кошт вчаться на курсах і в
університетах і просто знаходять час
допомагати і підтримувати інших.
| 
