Поклик рідної землі
Михайло Петруняк: Прикарпаття дбає про позитивний імідж України за
кордоном
Сьогодні в
гостях — наш земляк, член президії Української
всесвітньої координаційної ради, член Світового конгресу українців, заступник
голови Міжнародного громадського об’єднання «Четверта хвиля» (представник від
Європи), офіційний представник Торгово-промислової палати України в Іспанії,
головний редактор газети «Європейський українець», нагороджений СКУ медаллю
Святого Володимира та відзнакою «Патріот України» за допомогу українцям та
Україні, Михайло Петруняк.
Ви належите до тих, хто лобіює інтереси
українців і України за кордоном. Розкажіть, як усе починалося?
— Я поїхав в
Іспанію у 1999 році на сезон збору апельсинів, який тривав, як правило,
три-чотири місяці. До цього спричинився стан фінансових справ у моїй сім’ї. Але
так сприятливо склалися обставини, що через сім місяців я забрав туди свою
дружину з дітьми. Тоді була можливість легко легалізуватися в Іспанії, яка
потребувала робочих рук. Ця країна загалом добре нас зустріла, хоча перші три
місяці нам довелося жити у вагончику без світла і води. Гадаю, що таке
своєрідне випробування дало мені поштовх до самореалізації в житті, як і те, що
я щиро навернувся до віри в Бога, допомогу якого ми відчували завжди...
Напевне, тому, що й Ісус Христос змушений був емігрувати.
Так склалося,
що з огляду на низку причин українці четвертої хвилі еміграції тоді уникали
один одного, адже одні їхали чесною працею заробляти на хліб, інші тікали з
України від правоохоронців, а відтак за кордоном експлуатували своїх, продавали
одну і ту ж роботу кільком особам… Я бачив українське рабство, яке нашим
заробітчанам створювали їхні ж земляки. Тому через рік-півтора свого
перебування в Іспанії, проаналізувавши все побачене, я вирішив зі своїми
однодумцями об’єднатись у громадську організацію з метою захисту інтересів
наших заробітчан. Коли наприкінці 90-х ми прибули в Іспанію, там не було
української діаспори.
2002 року у
Валенсії ми створили першу українську громадську організацію «Берегиня», а в
2003-му — асоціацію українців «Україна». У той час виникла низка організацій в
інших містах. Відтак у нас визріла думка об’єднати їх в єдину структуру —
Федерацію українських асоціацій в Іспанії, яку я очолив у 2005 році. До речі,
на перший конгрес українців Іспанії я запросив й івано-франківську делегацію,
якій організував кілька цікавих зустрічей на теми економіки і муніципального
управління...
Нині тільки в
Іспанії діє понад 25 громадських організацій, десять українських суботніх шкіл,
близько 40 церковних парафій. Хочу зазначити, що в статуті кожної організації,
яка захищає інтереси українців, ми найперше робили акцент на консультативне,
юридичне та інформаційне обслуговування. Адже якщо, наприклад, вихідці з Латинської
Америки чи інших країн не мають проблем з мовою, то про нас, емігрантів з
колишнього Союзу, де не надавали значення вивченню іноземних мов, цього сказати
не можна. Тому інформація, де знайти роботу, квартиру, як отримати соціальну
картку чи звернутися до лікаря для українських заробітчан, що вперше приїхали в
Іспанію, є надзвичайно важливою.
Нині у своїй
громадській діяльності я і мої однодумці робимо все для того, аби зміцнювати
культурні й економічні зв’язки між Україною та Європою. Ми організовуємо різноманітні
семінари, бізнес-форуми, концерти, сприяємо спільній українсько-європейській
підприємницькій діяльності.
Як офіційний
представник Торгово-промислової палати України в Іспанії ви, схоже, дбаєте й
про бізнесові зв’язки між країнами. Чи є багато прикладів українсько-іспанської
співпраці у бізнесі і чи долучено до неї Прикарпаття?
— В Іспанії я
єдиний представник Торгово-промислової палати України. Робота моя полягає у
налагодженні зв’язків між бізнесменами України та Іспанії, надання повної
інформації про інвестиційний клімат в Україні. Нещодавно я організував зустріч
між представником кількох іспанських інвестиційних компаній і головою
облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком, яка відбулася на Прикарпатті.
Приємно, що на Івано-Франківщині радо зустрічають інвесторів. Після зустрічі з
Михайлом Васильовичем іспанські інвестори зацікавилися трьома проектами —
будівництвом заводу з переробки сміття, використанням кар’єрів, у яких є
матеріали для будівництва, а також будівництвом 40-кілометрової дороги від
Верховини до румунського кордону. Сподіваюся, що ці проекти завдяки іспанським
інвесторам та сприянню прикарпатської влади невдовзі буде втілено в життя.
Я і мої друзі
також започаткували інвестиційний проект на Прикарпатті, і виключно тільки
після того, як нам дали гарантії, що будемо захищені від хабарів і
бюрократичних перешкод…
Вашою гордістю є Український культурний
центр у Валенсії, який ви створили…
— Цей центр —
не лише моя гордість, а й усіх українців Іспанії. Адже це консультативна
структура, куди кожен охочий може прийти, і його вислухають, нададуть
інформацію. Крім цього, з метою отримання інформації сюди можна й зателефонувати. В Українському
культурному центрі також діє українська суботня школа, тут всі українці мають
право організувати те чи інше свято — весілля, хрестини, День матері, День
вареника тощо. До речі, підручники для нашої школи ми отримали від
Івано-Франківщини, а також поділилися ними з іншими школами.
А послуги центру платні?
— Всі
консультаційні послуги центр надає безплатно з огляду на те, що нас частково
фінансово підтримує регіональний уряд Іспанії. Невдовзі плануємо запросити до
нас якийсь професійний культурний колектив Івано-Франківщини, щоб показати нашу
культуру, про що є вже домовленість з ОДА та її чільником.
Недавно у зв’язку зі створенням міжнародної
громадської організації «Українська європейська перспектива» ви зустрічалися в
Празі з її засновником Богданом Данилишиним. Розкажіть про цю зустріч.
— Як відомо,
одним із засновників нової міжнародної громадської організації «Українська
європейська перспектива», яка розпочала діяти в Празі, став колишній міністр
економіки України Б. Данилишин. У зв’язку з її створенням я був запрошений як
представник трудових мігрантів Європи, так само, як і решта моїх колег, котрі
представляють ті чи інші сфери. Хочу наголосити, що ця зустріч не мала жодного
політичного підтексту.
Б. Данилишина
цікавило наше ставлення до новоствореної організації. Як на мене, то УЄП, що
планує зосередити свою діяльність на розвитку торгово-економічних відносин
України з іншими країнами, це організація, яка має майбутнє. Крім цього, вона
об’єднуватиме українців, які проживають у різних європейських країнах, а в
перспективі, можливо, і в Америці, для праці на благо України як повноцінної
європейської держави. Таких українських організацій, як УЄП, в Європі є
десятки.
Чи мають якусь підтримку українці в Іспанії
від чинної влади в Україні?
— Свого часу
була задекларована і частково втілювалася
у життя програма щодо створення позитивного іміджу України за кордоном.
На жаль, вона виконувалася так, як і все в нашій країні до сьогодні. Проте я б
хотів відзначити, що Івано-Франківська облдержадміністрація належить до числа
небагатьох, хто сприяє створенню позитивного іміджу України за кордоном.
Прикарпаття підтримує діяльність української недільної школи в Лісабоні,
розпочало будівництво української церкви у Фатімі, лобіює інтереси українців за
кордоном, постійно передає туди українські книжки. Зосібна М. Вишиванюк
переймається долею українських
заробітчан за кордоном і робить немало для того, щоб підтримати їх. Як відомо,
заробітчани є єдиними безпроцентними інвесторами в Україні, адже вони
перерахували сюди близько 20 млрд. у.о. Хотів би також повідомити, що у серпні
цього року плануємо в Івано-Франківську провести конгрес українських
заробітчан.
Відомо, що ви чимало допомагаєте українцям
і в Україні…
— Одним із
видів діяльності асоціації українців в Іспанії «Україна», яку я очолюю, є
підтримка українців в Україні. Кілька років поспіль ми надаємо їм гуманітарну
допомогу. Спочатку це був дитячий одяг та іграшки, згодом — одяг для дорослих,
комп’ютери тощо. Також ми збираємо кошти для потреб дітей. Наприклад, оплатили
за опалення за зимовий період дитячому інтернату Тернополя, подарували
комп’ютери у школи Прикарпаття. Днями передамо понад 12 тис. грн. у будинок
дітей-інвалідів села Долішнього Залуччя Снятинського району та 20 комп’ютерів в
інтернати Надвірнянщини.
Загалом маю
ідею закріпити кожну українську громаду за кордоном за якимось сиротинцем в
Україні. Ми не просимо грошей в України, бо тут є кому давати. Ми самі хочемо
допомогти українцям та Україні у важкий час. Ми хочемо подати добрий приклад
доброї волі. Бо на бренді «Україна» багато наших олігархів зробили собі статки,
а про народ забули. Про народ, який всі ці блага зробив, а вони —
«прихватизували», чи просто вкрали...
Для цього я
ініціюю створення разом із Івано-Франківською ОДА міжнародного фонду. Добра
забагато не буває. Це будуть кошти і речі не вкрадені в українців, як це часом
буває, а власне зароблені й отримані від нових європейських друзів...
Ви є головним редактором газети
«Європейський українець», яка виходить у шести країнах світу. Розкажіть
детальніше про цей проект.
— У 2006 році
до мене звернулася з листом Українська всесвітня координаційна рада, аби
допомогти у створенні пілотного проекту газети для українців в Іспанії.
Подібний до цього лист я отримував тоді і від Івано-Франківської облради, проте
далі слів справа не пішла. 17 вересня 2006 року побачила світ газета «Українець
в Іспанії». Відтак, коли ми переконалися, що проектом зацікавилися, газета
почала виходити раз на місяць на 24 сторінках під назвою «Європейський
українець» у шести країнах світу: Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині,
Франції і Греції. Видання має інтернет-версію. Нині наша газета — як місток в
Європу. Тепер наш об’єктив спрямований на Польщу і Чехію. Гадаю, що невдовзі ми
зайдемо і на їхній інформаційний ринок.
Чи маєте намір прийняти іспанське громадянство?
— Над цим
питанням я наразі не задумувався, бо не бачу великої потреби в цьому. Більше
того, я думаю повернутися. Ми хочемо залучити до активного громадського і
політичного життя українських заробітчан, бо зо 80 відсотків із них повернуться
і будуть будувати нову Україну. Це інші люди, вони жили в демократичних
країнах. Тільки в нашій області заробітчанами є понад 400 тисяч чоловік. А якщо
додати і членів їхніх родин? Ми створили в області організацію «Лелеки» і вже
включилися в громадсько-політичне життя краю.
На майбутніх
виборах, впевнений, ми підготуємо наших земляків до активнішої участі, щоб не
їздити працювати по закордонах, а бути господарями на своїй землі. У нас є для
цього потенціал. Інші діаспори мають у парламентах своїх країн своїх представників,
що захищають їхні інтереси, лобіюють певні питання. Ми пропонуємо себе до
співпраці для того, щоб наше Прикарпаття справді стало писанковим. Останнім
часом ми пересвідчились, що з нами почали рахуватися. Я є членом робочої групи
з проведення цього року п’ятого Всесвітнього форуму українців у Києві, де ми
постараємося донести це до влади, зокрема запропонувати конструктивну
співпрацю. Критикувати добре, а треба працювати. Ми звикли творити собі ідола,
щоб потім його спалити і зробити винним у всіх гріхах. Починати потрібно із
себе. Із свого дому і сім’ї. Для свого краю й України. Європейські українці
докладуть для цього всіх своїх зусиль. А ми запрошуємо до співпраці всіх.
Будуймо Україну разом!
Оксана ПРОЦЮК, «Галичина»
| 
