Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Слава Ісусу Христу! Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас,Гість | RSS

Путівник сайту
Міні-вісточки
Наша історія
Друзі пропонують
Категорії розділу
Праця УГКЦ [111]
Духовні та наукові праці, дослідження [34]
Діаспора та українські церковні спільноти за кордоном [20]
Долі мігрантів [60]
Адаптація та життя на Україні [31]
Літературно-мистецька тема [53]
Наша статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола
Головна » Статті » Міграція » Долі мігрантів

Та лише вдома і у вві сні – як у раю.

Наталія МАХНЯК, Італія

Та лише вдома і у вві сні – як у раю.

           Переді мною «Українська газета», для мене в Італії – це частинка України. Перечитую кожну статтю декілька раз. Прочитала відгуки на статті «журналістки-заробітчанки» Віри Гродецької і самій захотілося розповісти про свій «рай» в Італії. На заробітках я  вже два роки. За цей час побачила багато. Та не такого, як пані Віра.

Працюю я в невеличкому містечку на півночі Італії. Робота не важка –  fiso (постійно). Допомогла мені знайти роботу жінка із Чернівців, якій я дуже вдячна. Сім’я, в котрій я працюю дуже багата: донька – гінеколог, син – власник ювелірної крамниці. Ми з сеньйорою, якою я опікуюся, живемо у трикімнатній квартирі. 15 серпня я влаштувалася на роботу, а 16 – діти поїхали на море. Для мене почався жах. Я залишилася сама з чужою старенькою жінкою – мови не знаю, кухні італійської не знаю, нічого не розумію. Дзвоню нашим землякам, раджуся. «Звари макарони» – відповідають. Зварила, а сеньйора не їсть (це вже пізніше я взнала, що вона їх взагалі не їсть). Кричить на мене, а я – ні зрозуміти, ні відповісти – мовчу…

Через два тижні донька приїхала з моря і мене не впізнала – я схудла на 16 кг. Вона спитала: – Що два тижні терору? Характер своєї мами діти знають добре. Аж тепер вони пояснили мені, що подобається їсти бабці, навчили куховарити тощо.

З самого початку опікувана до мене відносилася дуже зневажливо. Та я себе відстоювала. Ми приїхали на роботу, а не в рабство. Мені це коштувало багато сліз, яких вона не бачила. Свою слабкість я не показувала. Вивчила мову, їхню історію, щоб давати відсіч нападкам сеньйори. Під час однієї з розмов, я спитала: «А ви певні, що ваші нащадки не будуть працювати на моїх?». На те сеньйора відповіла: «А ти не тільки гарна, ще й розумна, а це рідкість». Це була моя перемога. Вона відчула мій характер і силу волі. Мене контролювали з кожного боку: що варю, як прибираю, як поскладаний одяг та все інше.

Я не в захопленні від Італії, та й італійці не є щирі. Вони думають одне, говорять друге, а роблять – третє. Я вже це зрозуміла і обережна з ними. Довіривши своїх батьків нам, вони лінуються бодай подзвонити їм чи провідати. Натомість українці (принаймі, з котрими Господь зустрів) щирі, доброзичливі, відверті і дуже трудолюбиві. Син господині зізнався, що італійці доглядати за їхніми рідними шукають українських жінок, бо вони робітні, гарні і розумні, лише не дружні і завидливі… Наші вади запримітили італійці. Так воно є - ми вивчаємо їх, вони ж нас.

Ото я подумала про статті пані Віри: кому спаде на думку поливати брудом свій народ, відповідь таж сама – або не дружним або завидним…

Прикро, що ми змушені шукати роботи у світах. Україна сниться щоночі: і сонце світить яскравіше, і пташки співають веселіше, дерева цвітуть буйніше… –  та лише вдома і у вві сні як у раю.

          

Категорія: Долі мігрантів | Додав(ла): Оксана (22.04.2011)
Переглядів: 1076 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Прочанські вітання
[11.06.2024]
Паломницькі вітання пані Лесі Івасиків (0)
[09.06.2024]
Вітання для Люби Саприки з Дрогобича (0)
[08.06.2024]
Паломницькі вітання отцю Євгену Макогону (0)
Нові статті
[31.01.2022]
Чомусь мені все так здається... (0)
[27.01.2022]
Збірка заробітчанської поезії "Журавлині ключі" (0)
Свідчення
[07.09.2022][Враження]
Пісня "Ти моя Мати, Царице Небесна" (0)
[05.10.2021][Враження]
Відстані не мають значення, коли там мене чекають... (0)
[23.12.2019][Подяка]
Будьмо "скорі до слухання, повільні до говорення,  непоквапні до гніву" (0)
Друзі сайту


Копіюючи інформацію з сайту, робіть посилання на неї. © 2024