Українці — дивовижний народ. Ми добре помічаємо власні вади, хоча достоїнств у нас набагато більше. Через складні історичні умови нам постійно нав’язували комплекс неповноцінності. Однак приклади наших успіхів переконливо доводять, що ми гідні кращого життя, щоправда, нерідко таланти наших людей розкриваються аж за кордоном. Наш сьогоднішній гість — український підприємець Володимир Мулькевич, який побудував успішний бізнес у Парагваї.

– Розкажіть, як ви потрапили у Парагвай? Чому вирішили виїхати з України?

– Я закінчив школу в Івано-Франківську на початку 90-х років. Це був час, коли Україна здобула незалежність і всі намагалися займатися якимось приватним бізнесом. Але умови швидко змінювались, не було ніякої стабільності. В той же час відкривались кордони і була можливість подорожувати по Європі. У мене виникло бажання поїхати за кордон, але кудись далі, ніж в Європу. 2000 року я поїхав в Аргентину і якраз потрапив туди, коли там відбувалась їхня маленька революція. У 2003-му переїхав у Парагвай. Ця країна зацікавила мене саме як сільськогосподарська країна з великими можливостями. В Парагваї ж невелика кількість населення, закони сприяють розвиткові бізнесу, дуже низькі податки, немає конкуренції і в багатьох секторах бізнесу.

- Чому ви обрали Латинську Америку як регіон для еміграції?

– Мені хотілось поїхати у Південну Америку, щоб побачити їхній стиль життя. Аргентина — дуже європеїзована країна. Більшість населення становлять вихідці з Європи: італійці, іспанці, німці, англійці. Приїжджаючи в Буенос-Айрес, ти не відчуваєш великої різниці. Тому, щоб відчути справжній латиноамериканський колорит, я приїхав у Парагвай. Найбільше, що мене тут вразило, — це дух свободи. В Україні багато розмов про свободу. Про свободу говорять там, де її нема. В Парагваї ж ніхто про це не говорить, але там свобода — всюди.

– Наскільки складно було виїхати до Аргентини в той час?

– Тоді неважко було їхати. Аргентина — це країна, яка запрошувала іноземців, причому були еміграційні програми саме для людей з Західної України. Аргентина має велику проблему саме з емігрантами з сусідніх країн Латинської Америки. Приїжджають люди, які взагалі не мають поняття, як правильно працювати, як правильно будувати країну. Тому ця країна надавала велику перевагу європейським емігрантам. Фактично за три місяці після прибуття ти отримував внутрішні документи, які відкривали широкі можливості. Українці дуже швидко входили в аргентинське суспільство, добре працювали. Звичайно, поки не знаєш іспанської мови, доволі важко, але українці за короткий термін вчаться розмовляти іспанською і переходять з групи «звичайних робітників» до «спеціалістів».

- Де ви працювали на початках після переїзду?

— 90% українців працювали на будовах. У вільний час вивчали мову. Бо якщо не знаєш мови, то не можеш знайти ту роботу, яку хочеш. Я теж починав на будівництві, а через кілька місяців почав ремонтувати комп’ютери, оскільки закінчив відповідні курси в Україні. Створив невелику майстерню з ремонту комп’ютерів, цим бізнесом займався два роки. Вже з часом, познайомившись з українцями з інших регіонів України, почав займатись експортом сільськогосподарської продукції з Аргентини. Паралельно ми створили фірми в Уругваї та Панамі, а згодом я переїхав у Парагвай.

- Як ви почали власний бізнес?

— Для українців сільське господарство — доволі зрозуміла тема. Ми почали купувати продукцію, переробляти її до потрібних кондицій, щоб продавати Європі, де ціна набагато вища. 2007 року ми відкрили фірму, яка почала займатись експортом лікарських трав. Ключовою культурою стала стевія, що відома як «солодка трава». В 2008 році відкрили цех з переробки зернових культур, оскільки почали експортувати арахіс та кунжут, які використовують у пекарській промисловості.

- Ви згадали про стевію. Де застосовується ця рослина?

— Стевія — рослина, яка широко використовується у харчовій галузі. Головна її цінність у тому, що вона є натуральним замінником цукру. Їжа, в якій міститься стевія, солодка. Це іжа для діабетиків, причому абсолютно безкалорійна. В багатьох країнах світу, наприклад в Японії, нині заборонено хімічні замінники цукру і стевію визнано єдиним органічним його замінником.

- Які ще рослини експортуєте?

— В Парагваї непрактично займатися одною культурою. Всю землю ми розбиваємо на ділянки і вирощуємо різні культури, щоб не збирати все водночас. Наприклад, щомісяця збираємо іншу культуру. Ціни на продукцію також коливаються. Великі підприємства займаються соєю. Ціни на цю культуру постійно зростають, але при вирощуванні використовується багато хімії. Майже вся соя тепер генетично-модифікована. Вплив США  дуже відчутний: модифіковані кукурудза, пшениця, бавовна.

- США нав’язують фермерам насіння з ГМО?

— Це їхня основна політика. Вони кажуть, що якщо хочемо нагодувати всіх людей, — ми повинні використовувати ГМО.

- Чи дозволено продавати землю у цих країнах?

— У Латинській Америці 95% земель перебувають у руках приватних осіб. Причому немає обмежень на купівлю землі іноземцями.

- Державних земель немає?

— Є. Вона належить заповідникам. Є таке поняття, як фіскальні землі, які закріплені за корінним населенням, тобто за індіанцями. Їм виділяють ділянки землі під резервації. Про це не заведено говорити, але це справжнісінькі резервації, де живе корінне населення. Зазвичай це не дуже хороші землі, там нічого не можна робити. А решта землі у приватній власності. Якщо можеш домовитись, — обмежень на купівлю немає.

- Скільки коштує земля?

— Ціна на землю дуже відрізняється залежно від того, як близько вона розташована до асфальтової дороги. Залізниця не дуже розвинута, тому основні перевезення припадають на дороги. Якщо є поруч «асфальт», то земля коштує дві-три тисячі доларів за гектар. Чим далі від дороги, тим вартість зменшується до 500-1000 доларів за гектар. На ціну також впливає розмір земельної ділянки. Якщо це 20 га, то ціна буде три тисячі доларів за гектар, а якщо 100 га, то вже тисяча доларів, якщо це 5000 га, то ціна може бути і 200 доларів.

- Чи є інтерес інших країн до парагвайських земель?

— Багато країн зацікавлені у землях Парагваю. На цей час українська діаспора у Парагваї становить 30-50 тисяч осіб. Українцям належать найкращі землі у цій країні, зокрема у їхніх руках сконцентровано 10-14% земель. Наші люди вирощують переважно пшеницю, кукурудзу і рис, а також розвивають тваринництво. Велика кількість німців щоденно приїжджає у Парагвай. Німецька діаспора вже становить близько 400-600 тисяч, це приблизно десята частина населення країни. Є велика кількість бразильських та аргентинських колоністів. Значна роль відводиться й діаспорі меннонітів. До цієї релігійної течії належать німці, які жили в російській імперії — на Великій Україні та на Поволжі, але через переслідування вирішили емігрувати у Південну Америку. Нині меннонітам належить уся молочна промисловість Парагваю.

- Чи доцільно, на вашу думку, Україні дозволити продаж землі іноземцям?

— Є свої «за» і «проти». Парагвай дуже терпить від цього. Не завжди та людина, якій належить земля, може її обробляти. Тому значна частина земель у Парагваї пустує. Великі наділи орендують бразильські колоністи. Вони зацікавлені «витиснути» з землі максимум. Землю дуже інтенсивно експлуатують, в результаті чого вона перетворюється на пісок. Якщо в Україні земля відпочиває під снігом, то в Парагваї немає таких періодів. Земля дає по кілька врожаїв на рік, а через це виснажується. Після такого використання вона стає придатною лише для пасовиська. Щоб ця виснажена земля знову давала врожаї, необхідно 40-50 років для її відновлення. Частина земель взагалі не обробляється, бо іноземні власники не бачать у цьому потреби. Парагвай від цього зазнає збитків.

Щодо України, то вважаю, що землю не треба продавати. Її краще здавати в оренду під цільове використання. Це найправильніший шлях. Продавати землю іноземцям взагалі недоцільно.

Через продаж землі в Парагваї немає національного порозуміння, адже половина країни вже належить іноземцям. Країна — це передусім земля. Якщо почати торгувати Карпатами, то не залишиться нічого. Залишаться гроші, які також дуже швидко перейдуть в іноземні банки.

- А як ставляться у вас до українців?

— Українців дуже поважають у Парагваї. Їм навіть банки належать. Наприклад, Андрес Тросюк — дуже багатий українець, якому належить один із найбільших банків країни «Регіональ». Нащадки українців мають вагомий вплив на розвиток економіки цієї держави.

- Чи є таке поняття, як українська діаспора в Парагваї? Наскільки українці згуртовані?

— У Парагваї раз на рік, в першій половині червня, проводять фестиваль слов’янської культури, куди приїжджають вихідці з пострадянських республік, а також поляки і чехи. Слов’яни дуже швидко асимілюються в парагвайському суспільстві. Українською мовою майже ніхто не розмовляє. Є старші люди, які ще пам’ятають мову, але їхні нащадки вже, на жаль, ні.

- Які товари з України мають там попит?

— Українська горілка. Але останнім часом ринок Парагваю заполонила польська горілка.

- Чи актуальна для Парагваю проблема алкоголізму?

— Ні. Там вживають переважно місцеве пиво. Також ром, який виробляють з цукрової тростини. Взагалі парагвайці дуже мало п’ють алкоголю. Натомість існує культура вживання чаю.

- Який рівень життя в Аргентині та Парагваї?

— Аргентина — дуже розвинута країна. Але на сьогодні ця країна дуже терпить від експорту товарів з Китаю. Десять років тому на полицях були лише аргентинські товари, а тепер близько 50% — китайський імпорт. В Аргентині мінімальний заробіток 900-1000 доларів. В Парагваї мінімальна зарплата — 450 доларів.

- Наскільки велика злочинність у Парагваї?

— Як і в усіх країнах там також є злочинність. Дозволено продаж зброї, тому всі озброєні і ніхто не ризикує порушити твої права. В Парагваї популярний вид злочинів — пограбування банків, можна сказати, це одна з національних свобод (сміється. — Авт.). Натомість злодії автомобілі не крадуть взагалі. Можуть залізти в твій будинок, але якщо ти вдома, то побояться, бо ти маєш зброю.

- Чи є корупція в державі?

— Так і доволі сильна корупція. Але мене як бізнесмена вона не дуже стримує. Я маю всі необхідні сертифікати. Якщо хочу займатися комерцією, але не маю дозволів, або хочу займатися контрабандою, то треба входити в цю корупцію. Я не знаю, який рівень корупції в Україні.

- В Україні навіть легальний бізнес піддається тискові...

— Мабуть, занадто великий податковий прес. Тому підприємці хочуть зменшити податки і вимушені вдаватись до корупції. Я би радив Українській державі знизити податки, це дасть більше зборів, якщо населення буде добровільно сплачувати їх. Наприклад, у Парагваї податок на прибуток становить 10%, ще 10% — це нарахування на зарплату.

- Ваша дружина теж з Парагваю. Як ви познайомились?

— Я приїхав у Парагвай у 30 років, і це вже був час шукати собі жінку. Моя дружина — парагвайка з маленького містечка. Вже вісім років ми одружені і живемо разом.

- Чи плануєте повертатись в Україну?

— Я рідко приїжджаю в Україну, останнього разу це було вісім років тому. Зміни є, причому це позитивні зміни. Але мене багато чого лякає, наприклад, ваші дороги. Я бачу, що українці мають хороші автомобілі, але не мають доріг, по яких зручно можна було б їздити. В Парагваї я виїжджаю на трасу, їду 160 км/год. і мене не трусить, а тут і при 70 км/год. уже страшно їхати. Для України, яка прагне стати частиною Європи, дороги — це першочергова річ, це лице країни.

- А яке у вас зараз громадянство?

— У мене досі українське громадянство. Я не бажаю його змінювати. Більше того, Україна розвивається. Коли я в Парагваї кажу, що я — українець, це подобається людям. Може, ви тут цього не відчуваєте, але за кордоном з кожним роком збільшується повага до України. Багато країн скасували візи, стало легше подорожувати.

Юрій КРИВЕНЬ