Марія Перцович, Анна Малкович с. В.Березів Косівщина

 Вісті з парохій

Щорічно на Зелені свята березуни збираються на Красній долині поблизу Хустка, щоб пом’янути січових стрільців Карпатської України. Християнською панахидою прочани вклоняються загиблим січовикам, віддаючи данину історичній правді та подвигу волелюбців. Про цьогорічні відвідини місцини перепоховання останків чотирнадцяти закарпатських героїв січових стрільців розповідає Анна Малкович с. В. Березів Косівщина.

Небо плакало…

 «Тридцять восьмий рік минає,

На дев’ятий наступає –

Сталась славная подія:

Запалала вогнем, застогнала під мечем

Закарпатська Україна».

Ці болісно-трагічні слова – із народної пісні про історичну подію – утворення Закарпатської української держави, президентом якої став отець Волошин. Вона була потоплена в крові чеськими і мадярськими загарбниками. Тоді полягло 15 тисяч українського цвіту. І був кинутий клич: «Український народе, носім усі жалоби!» трагедія закарпатців болем відізвалася в серцях людей нашого краю. На Великодні свята в Березовах всі були защінкані в чорних защінках, а дівчата і жінки були пов’язані в чорних фустинах. Сільська дівчина з Баня-Березова Варвара Лазарович (в заміжжі Веселовська)(1913-1991) склала великодню співанку про цю трагічну подію. Цю пісню співали в Березовах під час великодніх свят.

Ой, вийду я на гору

На високу Говерлу,

А там стану, погляну

На Карпатську Вкраїну,

Вкраїні бій великий

Йде на нас ворог дикий,

Ти, горонько, свідком будь

Про героїв не забудь.

Бо то знає цілий світ,

Що поляг вкраїнський цвіт,

Ой ти річко Тисова,

Чого пливеш кір вава?

Я ни пливу цірвава,

То стрілецька слава!

Наші стрілчики лягли

Як цвіточки восени.

Цвіточки від морозу

Стрільчики за свободу,

Що без свічки вмирали

Що їх ни хоронили,

Що їх ни хоронили

В чисту воду кидали

Річечка пропливає,

Тай кровцю обмиває,

Пливу я в Чорне море

Розказати своє горе.

В Закарпатський ліс

Кілко листя – кілько сліз.

Плачуть жінки та й мами,

Що герої полягли.

Що за скоро полягли

Воленьки не здобули

Воленьки- Вкраїноньки

Рідної матіночки.

Ви, браття, пісні чуйте

В могилах не сумуйте,

Ми про вас пам’ятаєм

Могили уквітчаєм,

Квіточками із небес

Як скажуть: «Христос Воскрес»!

На Красній долині біля Хуста, де проходив бій закарпатських січових стрільців, де було багато і галичан-добровольців, встановлений пам’ятний хрест. Вже за української державності: на Яблунівському перевалі на межі Закарпатської і Івано-Франківської областей на місці перепоховання закарпатських січових стрільців.

15 років тому відбулося перепоховання останків 14-х закарпатських січових стрільців, які були замордовані польською екзекутивною. Тут встановлено хрест і капличку з фігурою Матінки Божої.

Щорічно в неділю після Зелених Свят відзначають ці події а пам’ять загиблих героїв.

І цього річ на цьому святому місці була відправлена панахида, громадянська панахида та вичупи художніх колективів: хор Коломийської станиці УПА (керівник Маврія Маєвська), чоловічий народний колектив «Кришталь» (керівник МиколаГанінський з Баня Березова), жіночий гурт «Березунки» з Вижнього Березова (керівник Анна Малкович), солістка Оксана Бойчук з Ямної. В репертуарі цих колективів були пісні про героїчні події на Закарпатті.

…І плакало небо проливним дощем над долею України.

Анна Малкович з Вижного Березова

ДОВІДКОВО

Героїчні події Карпатської України залишили один із найяскравіших слідів в новітній українській історії. Сімдесят років тому на землях Закарпаття з ініціативи Августина Волошина було проголошено українську незалежну державу, яка стала символом національних прагнень української громадськості краю.

Військовим органом Карпатської України була мілітарна організація «Карпатська Січ», початки якої сягають листопада 1938 року. Його основним завданням був захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному полі – рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців. На центральному напрямі бої відбулися  на околиці міст Сваляви та Іршави. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 чоловік. В боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан. 18 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України припинили опір.

 Частину захоплених в полон січовиків – вихідців з Галичини, угорці передали полякам. 17 березня 1939 року полонених 7-8 колонами по 70-80 осіб жандарми привели на Верецький перевал. На новоутвореному кордоні Угорщини з Польщею угорські конвоїри передали карпатських січовиків польській прикордонній службі. Польські прикордонники спочатку розмістили полонених у казармах. Наступного ранку, знову поділивши їх на колони, галичан відконвоювали вздовж лінії кордону ліворуч і праворуч на півтора-два кілометри і розстріляли над закарпатськими селами Нова Розтока і Верб’яж та між Петросовцею, Жупанами й Лазами.

Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев’яний хрест.

Інші групи січовиків було розстріляно праворуч від перевалу з боку Глухівського верху та поблизу глибокої долини. Тут було убито 230 вояків Карпатської Січі.

Таким чином загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до 600 осіб.