 У видавництві
«Нова Зоря» вийшла книжка-щоденник «Кроки до Неба». Розповідь і фоторепортаж
про VI десятиденну Міжнародну пішу прощу мігрантів, їх родин і всіх охочих із
Самбора до Зарваниці подає журналіст
Ігор Лазоришин, один із організаторів цієї
духовної звитяги, котра щоразу збирає все більше вірних. 250 кілометрів від
Богородиці Самбірської до Матері Божої Зарваницької – приблизно по 30 кілометрів на день
– щороку стають для кожного з прочан
безцінними кроками наближення до Господа.
Духовно-публіцистичне
видання містить також науки провідників
прощі, виголошені під час паломницького походу, живі свідчення прочан про їхні
життєві поправи на дорозі до Бога та основні напрямні організації і духовного
змісту паломницького служіння, котрі подають організатори прощі – Пасторально-місійний відділ УГКЦ.
А все
починалося з того, що 2006-го 22 осіб вирішили подякувати Господеві за Його
опіку на чужині. 250-кілометровий похід згуртував їх у молитві і пов’язав у
житті духовним обов’язком. У 2010 році кількість прочан зросла до 350. Однак у
часі духовного десятиденного походу Боже благословення виливається не лише на
тих, хто в дорозі, а й на тих, котрі допомагають паломникам, відкриваючи їм
свої помешкання, двері храмів і щирі серця. «До учасників прощі прийшло
розуміння, що Боже прощення і наше пробачення собі і ближнім — основа віри та життя людини. Відтак
прочанські дороги стають легшими, радіснішими», – каже о. Василь Поточняк,
виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ.
Хтось
засвідчив: «На прощі почуваюся, як у Небі: люди моляться, довкруги спокій, ніщо
не турбує, навіть їжу приносять ті ж люди».
Десятиденна
піша проща потребує смирення, терпіння, взаємної допомоги і відповідальності та
щирого опертя на Господа. А ще, звісно, порядку і ригоризму тих, котрі
відповідають за інших. З цією метою організатори прощі 2011 року, котра пройшла
теренами Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей з участю 320
прочан з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької,
Волинської областей, міст Києва і Донецька та паломників з 11 країн світу,
провели дводенний вишкіл для осіб, котрі відповідатимуть за інших у духовній
дорозі. Вишкіл відбувся на базі всецерковного реабілітаційного центру «Назарет»
для узалежнених від наркотиків і алкоголю, що в селі Рихтичах на Львівщині.
Свого часу
намісник Марійського духовного центру «Зарваниця» єпарх
Тернопільсько-Зборівський УГКЦ нині митрополит Василь Семенюк зазначив, що
ім’я кожного прочанина буде вписано у Книгу Життя і пораховано небесними
ангелами — як свідчення, як зримий вияв
любові до Бога. Книжка і. Лазоришина «Кроки до Неба» містить імена всіх
паломників. Наприклад, 81-річний
Григорій Павлюх був торік найстаршим, а
наймолодшого – п’ятирічного Артура, хворого на ДЦП, – мама всю довгу
дорогу везла у візку або несла на руках. Ця жінка була непомітною і водночас великою
у своїй жертовності.
Автор
розповідає про кожен день пішої подорожі. Деякі деталі, спогади і свідчення
вражають аж до сліз. «Не раз під час духовних походів доводилося бачити, як
літні люди стрічали прочан навколішки у молитві, а в часі прощі 2011 року ми
бачили, як клячали молоді сільські разди, змахуючи непрошену росу... У деяких
селах добрі людські руки позакосичували сільські паркани вздовж паломницької
дороги кароокими чорнобривцями... Наприкінці дня останні метри до сільських
церков давалися нелегко, відчувалася втомаѕ Та досить було у надвечірньому
літньому сонці побачити відблиск церковних маківок, почути радісну музику
дзвонів чи здалека запримітити розмаїття хоругов, як втома минала і вгору
підносилися серця», — читаємо в книжці Ігоря Лазоришина.
Щороку
організатори змінюють маршрут прощі, не змінюючи довжини дороги. Жителі
галицьких сіл, до котрих повертають паломники, зустрічають прощу як свято. За
шість років, пише автор, проща «Самбір–Зарваниця» завітала до понад 300
населених пунктів трьох областей й не
оминула жодного християнського храму.
«Ми не завжди
вміємо переконливо сказати Богові: «Змилуйся наді мною», і не завжди наші
дороги ведуть до храму або є життєвою прощею до Бога. Тож іти із Самбора до
Зарваниці — від Пречистої до іншого
благодатного місця – не лише почесно, а
й трудно. Бо нелегко віднайти себе в Бозі, відшукати свою вузьку дорогу, яка
приведе у щасливе і вічне життя. Але пам’ятаймо, що ця щасливість починається
на землі», — так пояснює суть духовного прошкування до Господа голова
Пасторально-місійного відділу УГКЦ єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ
владика Йосиф Мілян.
У серпні
відбудеться VII піша проща із Самбора до Зарваниці. Адже смисл віри не в тому,
щоб оселитися на небесах, а в тому, щоби оселити небеса в собі.
Леся ТУГАЙ На світлині: Ведучі прощі Самбір-Зарваниця
| 
