Цікаві зустрічі дарує Господь. У Молодіжному Християнському центрі святого Івана Боско, що в Івано-Франківську, вже двічі з концертом побували березуни. Вони привозили для парохіяльної спільноти «Березівські вечорниці» та «Березівський хрещик».  Це - великі театральні дійства, в яких зібрано колорит гуцульського краю, християнських обрядових традицій та перлинки власної творчості. Серед виступаючих була Марія Іванівна Левицька-Берланюк, яка добре запам’яталася своєю веселою вдачею та дотепними гуморесками. Цікаво, яка ж та душа, покликана дарувати радість усім?

Марічка - так її звуть у селі. Марія Іванівна Левицька-Берланюк народилася 10 грудня 1940 року в селі Яблучниця на присілку «Воронєнка» Івано-Франківської області Надвірнянського району. Початкову освіту здобула у Воронєнці, а продовжила навчання в Яблуницькій семирічці. Після 7 класів почалася нелегка життєва дорога. Вже з 17 років працювала на Ворохтянському лісопильному заводі. В той час з Березовів працювало багато молодих хлопців. Марічка запізналася з Левицьким Дмитром і в 1963 році вийшла заміж за Нижньоберезівчанина. Народила чотирьох дітей, яких майже самотужки виховувала діти потребували уваги та піклування.

На схилі літ у 62 роки почала писати власні вірші, жартівливі, гуморески, задушевні пісні. Для неї поезія –  храм любові до батька й матусі, до рідної землі, до чарівних Карпат. Марічка активна учасниця всіх сільських заходів від Різдва до Великодня, від Великодня до Богородиці, від Богородиці до Андрея… Вона неодноразово виконувала головні ролі в інсценізованих уривках, п’єсах, виставах, захоплюючи глядачів майстерною грою. Недавно у нашому селі була поставлена вистава Нижньоберезівців «Зимовий вечір». Левицькі зіграла роль баби Наталії, як справжня акторка. Як бачите, - звичайна, проста, боголюбива і трудолюбила та душа, яка покликана дарувати людям радість. А так, як Марічка – моя вуйна, то я завжди її запрошую взяти участь у всіх заходах, організованих Середньоберезівцями. Перші поетичні звиги пропоную вашій увазі.

За що люблю тебе, мій краю

За що люблю тебе, мій краю,

Але люблю я добре знаю:

За квіти пахучі і трави,

І за покошені отави.

Люблю за вічнозелені смереки,

За гнізда, що звили лелеки,

Люблю тебе я до нестями,

За всіх дітей, що є у мами.

І за пташиний спів у лісі,

І за кубельця, звиті в стрісі,

За ластів’яче щебетання,

За зустрічі і за прощання.

За все люблю мій краю

Перед тобою присягаю.

                                                                    Марія Левицька-Берланюк

Розповідь вела Марія Перцович