Стан української міграції на сьогодні складає немалу цифру – 34  мільйони українців за кордоном. Галичина передує у цих процесах. Схід та Південь України, натомість, не особливо відреагували на резонанс, який викликала «державна політика» у суспільстві.

За словами владики Йосафата Говери, екзарха Луцького, на Волині міграційні процеси не так відчутні, як в Галичині. З усього видно, що на Волині люди менше переїжджають з місця на місце. Хоча еміграція на сьогодні є характерною для всього світу, зокрема для Західних областей України: люди переселяються, приїжджають, від’їжджають. Як зазначає владика, багато греко-католиків-волинян приїхали сюди в різний час і через різні обставини з Галичини: «хтось був репресований за часів сталінізму, потім не мав можливості повернутися у Галичину і оселився на Волині. Багато людей приїхало у пошуках праці: лікарів, вчителів чи інших спеціалістів – і тут залишилися, хтось одружився». Міграційні процеси є характерними, зокрема, і для Волині, однак тут вони є не настільки яскравими, як у інших областях.  Чому ж еміграція, яка так інтенсивно розвивається, не торкнулась настільки вагомо Сходу, зокрема Волині? Важко назвати якісь об’єктивні причини, та й чи, взагалі, можна про щось об’єктивно говорити, але, можливо, це зумовлено певними традиціями, які походять з давніх поколінь. Люди вже понад сто років виїжджають у світ у пошуках праці. Ми знаємо кілька таких еміграційних хвиль у Північну, Південну Америку, Австралію тощо. Волинь, за словами екзарха, «має якісь свої особливі традиції». Знаходячись у багатоетнічному середовищі, межує з Білоруссю з одного боку, з Польщею і Росією – з іншого. Ця земля завжди мала в собі представників різних націй, але, як стверджує єпископ, «люди якось навчалися жити між собою і вирішувати труднощі та непорозуміння у взаємодопомозі».

Можливо, перебуваючи у такому полікультурному середовищі, та не бажаючи інкультуруватись в інші народності, люди об’єднуються разом. Це, якоюсь мірою, спричинює певний погляд на життя і потребу рішення: їхати кудись у світ на роботу, чи ні?

Про Південь України, за словами владики Василія Івасюка, екзарха Одесько-Кримського, доводиться говорити у ще іншому ракурсі. Тут відбувається активна міграція із сіл у міста. «Якщо ж не знаходять роботи у містах, то виїжджають у Турцію, Росію чи в Європу», - говорить владика. Однак, на його переконання, географічне розташування немало сприяє тому, що люди і на місці можуть знайти собі роботу, щоб прогодувати сім’ю. Одесько-Кримський екзархат знаходиться переважно у портових містах: Одеса, Миколаїв, Севастополь, Керч, а це завжди більш чи менш активна торгівля, обмін. «Розвантажуючи товари, люди завжди мають більшу можливість оплачуваної праці, а відтак є спроможними щось заробити для сім’ї», - зазначає владика Василь. Це також є фактором, який трохи зменшує еміграційні хвилі.

З усього видно, що українське заробітчанство є вимушеним, позаяк, маючи навіть найменшу можливість залишитися вдома, люди її використовують.

Іванна Рижан