Проблеми заробітчанства
У місті Івано-Франківську, в монастирі місійного згромадження Святого Апостола Андрія УГКЦ, відбулася
духовна мігрантська порадня на тему: «Творення живої Церкви: кожен християнин є
носієм віри». Духовну зустріч, присвячену місіонерству - поборництву,
проповідництву чи апостольству віри як духівників, так і мирян, організувала
Референтура у справах мігрантів Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, яку очолює
генеральний настоятель монастиря о. Йосафат Мощич, у співпраці із спільнотою
колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська при МХЦ Св. Дона
Боска УГКЦ.
Традиційно упродовж року - щодругої
неділі кожного місяця, духовні мігрантські порадні, запроваджені
Пасторально-місійним відділом УГКЦ у всіх єпархіях, відбуваються в Івано-Франківську у Молодіжному
християнському центрі ім. Св. Дона Боско УГКЦ: у форматі духовних наук священиків, розважань
у часі прощ про наслідки сучасного заробітчанства та роль церкви і кожного
християнина у реінтеграції колишніх мігрантів в суспільне життя, консультацій
спеціалістів про психологічні аспекти
адаптації колишніх заробітчан тощо. Під час зустрічі у монастирі місійного
згромадження Св. Апостола Андрія УГКЦ йшлося
про християнське місіонерство, носіями якого благословлені бути не тільки
душпастирі, але й миряни.
- Церква, - наголосив у духовній
науці о. Йосафат МОЩИЧ,- після другого Ватиканського собору ще п’ятдесят років
тому змінила свою модель. І визначається нині
як народ Божий, зібраний воєдино Отцем, Сином і Духом Святим. Тобто і
духовенство, і миряни є народом Божим, відкупленим Ісусом Христом, і мають
певну частку служіння, чи народну місію. Всі охрещені - благословлені на місію.
Це є обов’язком всіх практикуючих християн. Звісно, мирянин не може провадити
душпастирські служіння, але може провадити біблійну катехизацію чи, наприклад,
давати свідчення віри і т.д. І зобов’зання наші починаються з часу хрещення.
Такі свідчення віри інколи сильніші, ніж проповіді священиків. Треба осмислити
обітниці, які дали за нас хресні батьки під час святої Тайни хрещення. Ми
хрестилися в Ісуса Христа, тобто в Його смерть і воскресіння. В смерть - до
старого і гріховного життя, до служіння гріху, а в воскресіння - до нового дару
життя у вірі. Платою за гріхи є смерть - фізична і духовна. А кожен, хто вірує
в Ісуса Христа, матиме життя вічне. Бо справжня смерть – жити для себе, а
справжнє життя – жити для Бога. Добрі діяння, добрі плоди – це вже наслідок віри.
Христос своєю смертю відкупив наші гріхи, осібно кожного з нас. І це є даром
спасіння для нас. Хибно думати, що його треба заслужити, заробити чи навіть
купити. Дар спасіння лише можна або прийняти, або не прийняти. Засвідчити свою
віру у Христа – це найбільш сильне діяння, яке може бути у місіонерстві
християнина-мирянина.
…У спілкуванні з о.Антонієм
Павчуком, який свого часу упродовж дев’яти років провадив місійне душпастирське
служіння для українців греко-католиків Португалії та Італії, учасники духовної
порадні сприйняли добру науку розуміння, що сучасне українське заробітчанство і
його наслідки торкаються кожного. І того, хто був чи є мігрантом, і того, хто
ним не був. Тому що бути живим для Бога
– це бути живим для свого ближнього, тобто не стати літеплим до тягара гірких
плодів новітнього українського рабства.
Ігор ЛАЗОРИШИН.
На світлинах: 1. Учасники мігрантської порадні з духовними
наставниками: у центрі о. Антоній Павчук (сидить) та о. Йосафат Мощич. 2.
Під час
спілкування у духовній порадні.
|