Олексій Тичко
Невідправлений
лист
Твоя пора настала
року,
Ще любиш осінь,
чи вже ні?
У мегаполісі Нью-Йорку
Від України
вдалині.
Чи каву п’єш у ліжку зранку,
Чи кольорові твої сни,
Як там живеться, емігрантко?
Зимою, влітку, восени…
Прийшла неждано осінь знову,
І над Гудзоном, і Дніпром ,
Малює дощ туманну долю,
Глибоку лінію долонь.
На вітрі айстри б’ють поклони,
Бушує море-океан.
В калюжі жовте листя тоне,
Я тут, а ти далеко - там…
2013
Джерело: http://nathnennya.ucoz.ru/publ/cherkaska_obl/oleksij_tichko/nevidpravlenij_list/7-1-0-3058#comments
Галина КОРИЗМА, Іспанія
МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ..
Сивими журливими птахами
Знову відлітаєш в далину...
Променем кудлатим над дахами
Розстилає
небо пелену.
(Леся Геник "Знову
відлітаєш в далину...")
Хіба ж я винна? Й
долю не виню ні в чому,
Чому ж так
плачуть трави впору світанкову?
Колись по них
ходила в чистих срібних росах
І заплітала цвіт
калини в русі коси.
Летять думки з
чужинних берегів,
Що стала схожа
доля , як в птахів.
А в птаха білого
- такі рожеві весни,
А в птаха білого
- весь світ його небесний!
Людина, хоч без
крил, але увись літає,
Мені б ті
крила... там, де сліз немає.
Ось, глянь! Білий
журавлик втішно клекотить
Він любить небо,
а найбільше - цю блакить.
Не дивно, просто
звичним стало... журавлі
Кохають більше
синє небо від землі.
А в птаха білого
- такі рожеві весни,
А в птаха білого
- весь світ його небесний!
Далекий простір,
наче легкий шовк сувою,
Лягає під крило.
А там під головою:
Далекий ліс і неозора Україна,
І пісня жайворонка, й навіть солов’їна.
Здається все
таким малим в великім світі,
І навіть шлях
стає таким вузьким в зеніті.
А в птаха білого
- такі рожеві весни,
А в птаха білого
- весь світ його небесний!
Хіба ж журавлики,
либонь такі сумні?
О ні! Їм до
любові жалісні пісні.
Кур-ли, кур-ли
курличуть птахи поміж хмар
Летять в гніздо,
то навздогін рвучким вітрам.
Лоскоче тіло
золоте проміння сонця,
Широкий всесвіт в
Бога на долоньці.
А в птаха білого
- такі рожеві весни,
А в птаха білого
- весь світ його небесний!
Нічого, що
злетіли зими за крило,
Дощило сріблом, в
груди холодом лягло.
Бо, навіть за такий його політ пташиний,
Вдосталь жагучий, дужий і незримий, -
Любові більшої немає в цьому світі
Між небом і землею
- благоволіти..
Джерело:
http://nathnennya.ucoz.ru/publ/blizke_i_daleke_zarubizhzhja/galina_korizma/mizh_nebom_i_zemleju/113-1-0-2934
| 
