В Івано-Франківську
«Об’єднані словом» поети ділилися творчими ужинками
У вітальні
часопису «Галичина» відбулася п’ята творча зустріч поетів – аматорів і членів
Національної спілки письменників України - з Івано-Франківської, Львівської,
Закарпатської, Тернопільської, Черкаської та Полтавської областей, згуртованих у творчому
міжрегіональному поетичному клубі «Об’єднані словом». А підвалини таких
поетичних мостівзакладалися у поетичних
майстернях в Інтернет-мережі.
Майже чотири
десятки авторів привезли до Івано-Франківська свої найяскравіші творчі набутки.
А модераторами-ведучими були івано-франківські поетеси Олександра Туєшин (Леся
Геник) та Олександра Федорів (Адель Станіславська). Якщо формат роботи
попередніх івано-франківських зустрічей був презентаційним і поетиголовно представляли свої нові поетичні
збірки, то сценарій перебігу листопадового зібрання і значна кількість
учасників спонукали авторів до попереднього відбору і демонстрації найбільш
вигранених і досконалих поетичних рядків. Тож упродовж чотирьох годин у
вітальні «Галичини» звучала поезія в авторському виконанні – духовна,
патріотична, лірична, гумористична, пародійна тощо.
У своїх
творчих набутках майстри поетичного слова не обійшли увагоюі тему сучасного заробітчанства - під час
зустрічі відбулася дискусія, присвячена не тільки причинам і наслідкам новітньої
– четвертої - хвилі української трудової міграції, але й особливостям поетичної
творчості заробітчан, у якій взяли участь і представники спільноти колишніх
заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська.
Ігор ЛАЗОРИШИН.
На світлині: Поетичний вернісаж у вітальні «Галичини».
Ой скажи нам, доле, Чом сумна-сумна Скільки твого горя З’їла сивина? Нас було багато В рідній стороні А тепер поклони Б’ємо в чужині. І робити вмію, І любити я, Чом все пожирає З мене чужина?
І не я найперший, Не останній ти, Йдуть як у рекрути Золоті сини. В’януть, як калина У світах жінки, Як роздерте поле Зранені слізьми. Доле, моя доле, Вічна сирота Ніч як мінне поле Очі в образах.
Всі вини шукають, Судять задарма А мене молитись Учить чужина. Боже, ти мій Боже, Вічно при мені, Чи то Твоя воля, Чи зблудили ми? І ніхто не скаже Вітер у вікні А на Україні Падають дощі… Сиві як тумани Мамині дощі Пригортають діти. Рідні і чужі. Ой скажи нам, доле, Чи то не війна? Чом нас поховали Заживо здавна… І ніхто не кличе І не плаче дзвін І нема пошани Ні мертвим, ні живим!