Про заробітчанство говорять всі, та дуже рідко – власне заробітчани. Тож суспільне явище новітньої історії України, яке десятикласники вивчають як «четверту хвилю української еміграції», і надалі залишається закритим – «лікують» наслідки, оповідають від третьої особи, а бокують від причин. І те, що вчитель історії ЗШ №11 міста Івано-Франківська Любов Волошенюк дала змогу своїм вихованцям – учням 10-Б та 10-В класів – безпосередньо, з перших вуст почути дещицю правди про сучасне заробітчанство, заслуговує добрих слів. Читати далі...
Монастир Сестер Пресвятої Родини, що у с. Гошів Долинського району Івано-Франківської області, гостинно відчинив свої двері, за якими душа може знайти спокій, тишу, умиротворення.
Спільною подячною Літургією завершилися 4-денні реколекції (7-10 квітня), які вперше, з ініціативи Пасторально-місійного відділу УГКЦ, організовано для мігрантів, їхніх родин та всіх охочих, «щоб, – як зауважив у своїй вступній духовній науці о. Олег Чупа – референт Самбірсько-Дрогобицької єпархії у справах мігрантів та іммігрантів, – дати собі відповідь на запитання: «Чого, чи що ми шукаємо? Чи шукаємо взагалі?»...Читати далі...
З 7 до 10 квітня у монастирі
згромадження сестер Пресвятої Родини села Гошева відбулися великопісні реколекції для заробітчанських родин «Духовне
життя християнина», зорганізовані Пасторально-місійним відділом УГКЦ. Духовні
науки референта у справах мігрантів Самбірсько-Дрогобицької єпархії о. Олега
Чупи слухали миряни з Прикарпаття –
Івано-Франківська, з Рожнятівщини - Брошнева-Осади та Сливок, та Львівщини – зі Львова, Стрия, Дрогобича,
Самбора, Турківського, Самбірського, Дрогобицького та Старо-Самбірського
районів. Великий піст – віддавна добрий час для духовного оновлення
християнина: з латинського «реколекція» означає «збір заново» - вправи для оновлення духовно «розібраної» чи
«розбитої» людини... Читати далі...
аспірант Прикарпатського університету ім. В. Стефаника
Пройшло майже два місяця від мого повернення з Італії. Перші враження та здивування минули і можна вже спокійніше, виваженіше подумати. Філософія тут появляється сама по собі. Хочеться написати про нашу молодь в Італії. По-перше, її тут мало, але що раз стає більше. Частина приїхала сама, не знайшовши себе дома, частина – приїхала до батьків, які тут вже легалізовані. Для неповнолітніх дітей заробітчан є так зване воз’єднання сім’ї, що дозволяє їм перебувати в Італії легально. Отож, доросле життя починається в декого із молодих українців закордоном. З опитаних мною молодих людей більшість були дівчата. Один хлопець і одна дівчина отримували освіту тут, на Апеннінах. Дівчина навчається в Болонському університеті на економічному факультеті, де здобуде невдовзі диплом. Хлопець закінчує гімназію, а тому теж вступатиме до італійського вузу... Читати далі...
У неділю 20 березня українські заробітчани міста Болонья (Італія)
зібралися вшанувати велику українську поетесу Ліну Костенко за її чудовий
талант слова та прекрасні поезії і віддати належне новій прозовій книжці
"Записки українського сумашедшого" В той вечір Ліна Костенко говорила
з нами мовою любови, єднання, самопожертви. Її поезії майстерно прочитані Богданою Майданською (яка,до речі,особисто знайома з поетесою),Оксаною Семотюк,Аллою Резник,Ольгою
Струтинською,викликали у присутніх не тільки захоплення – викликали гордістьза таких от світочив
украінськоі літератури,бо саме вони творять правдиве обличчя України.України, якою я впевнена, ще буде пишатися світ. Окремі акценти вечора
були зроблені на вшанування 150-і річниці від дня смерті Великого Кобзаря – Т.Г.Шевченка,
що перепліталися мелодійно-тужливим співом Ольги Патраманської і Оксани Коваль
та страстей Христвих, відтворених за поезіею Л.Костенко – "Шлях на Голгофу". Наші серця єдналися у молитві
перед іконою страждаючого
Христа,а поряд витало величне
божественно-досконале слово сентементальної жінки,видважного борця, істинного патріота – Ліни Костенко,перед мужністю якої силою
незламного духу ми у пошані
схиляемо голови.
Петро ГАВРИЛИШИН, аспірант Прикарпатського університету ім. В. Стефаника
Цієї зими я побував в Італії. У мене було дві мети: відвідати маму та дослідити життя наших заробітчан. Країна-чобіток зустріла сирим кліматом, поспіхом італійців, що бігли на роботу та обіймами матері, яка щиро раділа моєму приїздові. Новий рік я зустрів у Болоньї із хлопцем з мого села, який вже 10 років працює тут в Італії, а тому розпитував про Україну та знайомих. Українці, які не живуть у родинах, де працюють бадантами (доглядальниками за перестарілими та хворими), знімають разом житло. В одній з таких квартир жив і я 5 тижнів. Болонья є півмільйонним містом на півночі Італії, яке славиться своїм найстарішим університетом у Європі. Середньовічний центр міста із його старовинними церквами, будівлями та вежами збурює фантазію, яка малює картини минулого життя італійців. Коли заходиш в автобус вражає велика кількість не італійців: румунів, пакистанців, індусів, бангладешців, африканців, філіппінців, вихідців з СНД та інших країн... Читати далі...
Після експонування у Тисменицькій центральній районній бібліотеці музейна мандрівна виставка «Наші в Італії» була представлена в актовій залі Олешанської сільської ради на Тлумаччині – представники спільноти колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська спілкувалися з громадою про виклики сучасного українського заробітчанства. Тож після Івано-Франківська, Долини, Тисмениці, Києва, Дрогобича, Самбора, Львова, Брюхович, Стрия, Тернополя, Зарваниці та села Клубівців Тисменицького району – в Олеші вперше на Прикарпатті презентація відбулася за ініціативою керівництва села, зокрема сільського голови Богдана Двояка.
Село Олеша є одним з найбільших на Тлумаччині – дві тисячі жителів і до тисячі селянських обійсть. Та, на жаль, до двох сотень дворів нині пустує – батьки відходять, а діти, молоді родини туляться до міст; до семидесяти сімей постійно працюють за кордоном і час від часу навідуються до села... Читати далі...
За ініціативою Пасторально-місійного відділу УГКЦ нещодавно Єпарх Івано-Франківський владика Володимир (Війтишин) призначив референтом у справах мігрантів о. Йосафата (Мощича) – генерального настоятеля Місійного згромадження Святого апостола Андрія і голову місійно-євангелізаційного відділу Івано-Франківської єпархії. Такі новації – як пошук Церквою шляхів активізації роботи з мігрантами в Україні – для початку запровадили ще у Львівській і Самбірсько-Дрогобицькій єпархіях. До відома: Місійне товариство Святого апостола Андрія в обласному центрі канонічно затверджене 1997 року ординарієм Івано-Франківської єпархії УГКЦ владикою Софроном (Дмитерком). Основні напрями душпастирських місій – робота з емігрантами в країнах близького та далекого зарубіжжя і духовна опіка українців греко-католиків на теренах пострадянського простору... Читати далі...
З 3 по 7 лютого 2011 р. Б. Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор здійснив душпастирський візит до українських громад в м. Мантові та Модені. У громадах душпастирює о. Тарас Галавай, приналежний до Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Українська церковна громада м. Модени за організацією о. Тараса діє 9 років і м. Мантови – 7 років.
Напередодні душпастирського візиту Апостольський Візитатор відбув робочий візит у правлячих місцевих єпископів.
Спершу зустріч відбулася із єпископом Мантови Монс. Роберто Бусті. Під час прийому Монс. Роберто представив ситуацію українців в районі Мантови, а Апостольський Візитатор висловив вдячність за сприяння в душпастирстві наших вірних. Далі сторони обговорили питання щодо надання постійного храму для вірних УГКЦ у Мантові та інші організаційні проблеми... Читати далі...
Це почуття загубленості знайоме, напевне, усім заробітчанам. Коли ти не тут і не там. Ти – ніде. Коли рідний дім приходить до тебе тільки у снах, а твоє перебування отоу складається не в місяці, а в роки. З однією тільки думкою: ще трохи і вже повернуся додому назовсім. А оте «трохи» знову розтягується на роки.
Якби мені сказали намалювати чужину, я б зобразила її в образі павука, що смакує спійманою в свої сіті здобиччю, поволі висмоктуючи всі соки. Спочатку здобич виривається, а потім знесилившись, затихає. Змирившись з невідворотністю долі. Так само і до нас надто пізно приходить розуміння, що чужина висмоктує не тільки сили, а й розум, інтелект, вбиває спрагу до життя, волю до супротиву, до протистояння. Уже нічого не хочеться міняти... Читати далі...