Микола ФЕРШТЕЙ, с. Пшеничними (Тисменицький район),
газета "Нова Зоря", квітень 2008
Ой, три шляхи широкі
Докупи зійшлися,
На чужину з України
Брати розійшлися...
Тарас Шевченко
- Алло, алло! Це ви, тату? То Михайло з Іспанії. Ви мене чуєте? У мене все добре. Чому не могли до мене додзвонитися… Та було трохи і недобре біля мене – переніс-їм операцію. Але ви не переживайте. Бог поможе, і все буде добре. Як там мама? Плаче? Скажіть, хай не плаче, я вже виздоровлюю. А як Івасик, як здоров’я? Алло, алло, алло… Читати далі...
Літня італійська спека розганяла перехожих, кого в тінь дерев, кого додому. В міському парку в затінку розкішного дерева розмовляли українки-заробітчанки.Ділилися своїми турботами і робочими, і родинними… Але одна з історій, яку ми вчули в той сонячний день ударила на нас морозом.
... Жила в Україні звичайна родина. Дбали про майбутнє дітей. Аби отримати квартиру, чоловік з жінкою фіктивно розривають шлюб (це частенько практикувалося у радянські часи).
Спливають роки. Розвалюється "нерушимий” Радянський Союз. Сімейний добробут падає різко вниз. Робота ніби є, а грошей зовсім немає. Як жити далі? Сімейна рада вирішує, що мама їде на деякий час до Італії, аби допомогти родині. "Деякий час” розтягується на роки... Читати далі...
Як складається доля тут в Італії новоприбулих молодих, дуже молодих людей. Олі всього 23. Не дивлячись на вік, проблеми звалились на цю дитину зовсім не дитячі. Спочатку її покинув чоловік з річною дитиною. Потім брат, син батька від першого шлюбу, відсудив половину квартири. І головне, вона залишилась без роботи, коли розгулялась криза. От з таким багажем її якимось чудом вдалось вирватись до Італії. Приїхала повна надій на швидке вирішення питань і повернення додому. Але життя продовжується і Італія приготувала свої не менш непирємні сюрпризи. Приїхала вона в надії на допомогу сестри. Але і в сестри почалися свої проблеми. Роботи не було. Олю опинилася просто на вулиці... Читати далі...
Мої рідні люди, односельці, українці, пишу до вас з Італії. Дорогі мої, якби ви знали, як я добралася, як шукала роботу. Мене заставила страшна біда. Може це доля. Як говорять «не було зранку – не буде до останку…». Я дуже тяжко прожила свої 50 років на Україні. Маю троє дітей. Коли вийшла заміж, життя не склалося. Надто рано у 24 роки я залишилася сиротою і без чоловіка з двома діточками на руках. Чоловік спився і пішов своєю дорогою. Мені дуже боляче все згадувати, іноді здається це все було не зі мною. Плекала надію, що чоловік навернеться. Помирилась з ним. Народила донечку. Та з чоловіком життя не налагодилося... Читати далі...
Вийшла друком книжка Олександри Остапової „Пелюстки
калинового цвіту” – про життя і працю українських жінок-заробітчанок. Автор
документальних новел – родом з селища Перегінського Рожнятівського району, її
доля також пов’язана з гірким хлібом чужини, зокрема Італії. А в минулому жінка
– головний лікар Бортниківської сільської амбулаторії, акушер-гінеколог Тлумацької
центральної районної лікарні, нагороджена відзнакою „Відмінник охорони
здоров’я.” Вже понад шість років перебуває в італійському місті Кампо-Бассо... Читати далі...
Таких світлин ми не подавали до друку жодного разу. Це вперше. І спонукали до цього не суперечки, які виникають навколо заробітчанської теми, зокрема заробітчанства в Італії. Мені просто нагадалися слова професора Джорджіо Алессандріні (державна Рада з питань економіки і праці в Італії) про українську жінку-заробітчанку: «Ми довіряємо їй своє найдорожче – батьків і дітей». (Міжнародна наукова конференція, Львів 18.06.06 р). Праця біля такої важкохворої (див. світлину) потребує спеціальної підготовки працівника соціальної служи. У Німеччині, щоб отримати таку роботу, потрібно пройти курс навчання щонайменше 2 роки. Наші жінки ідуть зразу, навіть без знання мови... Читати далі...
У місті Долині, в Народному домі районної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта", завдяки старанням громади українців Болоньї під опікою о. Василя Поточняка, спільноти колишніх заробітчан "Пієта" та редакції часопису "Нова зоря" під керівництвом о. Ігоря Пелехатого відкрито музейну експозицію "Наші в Італії". А під час прес-конференції для журналістів Іванофранківська, Долини, Рожнятова і Болехова у день представлення вперше оприлюднено найновіші (2007 р.) соціологічні показники, гірку правду про стан сучасної української трудової еміграції в Італії: майже половина країнців-заробітчан ще не знає, коли повернеться на Україну, а кожний двадцятий з опитаних - ніколи...
Представлена експозиції у Долині стало для засновників свого роду першим ювілеєм: саме рік тому музейна експозиція «Наші в Італії» вперше в Україні була відкрита в... Читати далі...
Беневенто знаходиться на півдні Італії, неподалік великого портового міста Неаполя, неподалік міста Барі, добре відомого нам як батьківщина Миколая Чудотворця (Нікола ді Барі). Щоправда, маючи такого Великого Чудотворця, італійці вигадали своїм дітям чобіток солодощів від Епіфани (прославленої у наших казках, як Баба Яга у ступі з мітлою). Отримують дарунки 6 січня у останній день католицького Різдва. Як пояснили мені італійці, щоб не залякувати дітей казковими героями, вони демонструть добро, яке творить Епіфана. Звучить переконливо, але мене не переконало. Бо я бачу, як шоу-бізнес витіснює здавалось би добрі і мудрі людські наміри... Читати далі...
Таких 
