Марта приїхала до Італії в 2003 році, коли їй не було і семи років. Приїхала, після трьох років розлуки з мамою. Не знаючи жодного слова італійською, Марта пішла в школу в Неаполі, де тепер, в свої 12 років, вже вчиться в середній школі.
В школі Марта єдина українка, і її клас дійсно пишається тим, що в них вчиться іноземка. На італійське Різдво (Наталє) у 2007 році всі класи готувалися до концерту; кожен клас готував пісні і колядки італійською, неаполітанською, чи то навіть англійською мовами... Читати далі...
Здається, що це було вчора. Був тихий липневий день, легенький вітерець нагнав дощу Я збирала сумки і не знала куди їду, до кого попаду. Перший рік було дуже тяжко. Не знала мови, їхнього менталітету, традицій. Виснажувала туга за рідною домівкою. Впоратися з тугою мені допомогла італійська родина. Працювала в сім’ї, доглядала стареньких італійок. Я прижилася, вони гарно ставилися до мене. Принижувати себе не дозволяла. Коли мені було важко – співала церковні та українські пісні. Вони слухали мій спів і говорили, що мені потрібно записатися на ТБ. Швидко летіли дні, місяці і роки. Незчулася, як я вже восьмий рік в Італії.
Свій п’ятдесятирічний ювілей зустрічала в Італії. А я думала, що буду справляти вдома. Закличу своїх дітей, онуків, родину. Покличу однокласників, першу вчительку. Їх так мало залишилося . Пам’ятаю всіх поіменно. Колись ми будували з чоловіком хату, так хотіли щоб до нас приходили в гості друзі. Та в розлуці , у свої 51 я овдовіла... Читати далі...
Марія ВОРОДІНА від імені молитовної групи "Матері в молитві", Болонья
газета "Нова Зоря", квітень 2009
Горе, яке спіткало родину Кудибів, об'єднало у спільну молитву українців, як за кордоном, так і на рідній землі. Життя Юрчика раптово поділилося на дві половинки: до і після автокатастрофи. До - друзі, ровесники, перші студенські заліки і враження, після - важкий хрест, що прикував до ліжка. Та Бог ніколи не дає важчого хреста, ніж нам під силу нести. Юрко поніс хрест, до якого прибігли у молитві люди, яких він ніколи не знав. З одними маму зустріли заробітчанські дороги, з іншими - на паломницьких дорогах, багато познайомилися з Юрчиком у лікарні, а ці люди - через листування. Подаємо один лист із переписки Юрка з молитовною групою "Матері у молитві" в Болоньї. Такі листи варто оприлюднювати - вони свідоцтво Бога живого у людських стосунках... Читати далі...
Микола ФЕРШТЕЙ, с. Пшеничними (Тисменицький район),
газета "Нова Зоря", квітень 2008
Ой, три шляхи широкі
Докупи зійшлися,
На чужину з України
Брати розійшлися...
Тарас Шевченко
- Алло, алло! Це ви, тату? То Михайло з Іспанії. Ви мене чуєте? У мене все добре. Чому не могли до мене додзвонитися… Та було трохи і недобре біля мене – переніс-їм операцію. Але ви не переживайте. Бог поможе, і все буде добре. Як там мама? Плаче? Скажіть, хай не плаче, я вже виздоровлюю. А як Івасик, як здоров’я? Алло, алло, алло… Читати далі...
Літня італійська спека розганяла перехожих, кого в тінь дерев, кого додому. В міському парку в затінку розкішного дерева розмовляли українки-заробітчанки.Ділилися своїми турботами і робочими, і родинними… Але одна з історій, яку ми вчули в той сонячний день ударила на нас морозом.
... Жила в Україні звичайна родина. Дбали про майбутнє дітей. Аби отримати квартиру, чоловік з жінкою фіктивно розривають шлюб (це частенько практикувалося у радянські часи).
Спливають роки. Розвалюється "нерушимий” Радянський Союз. Сімейний добробут падає різко вниз. Робота ніби є, а грошей зовсім немає. Як жити далі? Сімейна рада вирішує, що мама їде на деякий час до Італії, аби допомогти родині. "Деякий час” розтягується на роки... Читати далі...
Як складається доля тут в Італії новоприбулих молодих, дуже молодих людей. Олі всього 23. Не дивлячись на вік, проблеми звалились на цю дитину зовсім не дитячі. Спочатку її покинув чоловік з річною дитиною. Потім брат, син батька від першого шлюбу, відсудив половину квартири. І головне, вона залишилась без роботи, коли розгулялась криза. От з таким багажем її якимось чудом вдалось вирватись до Італії. Приїхала повна надій на швидке вирішення питань і повернення додому. Але життя продовжується і Італія приготувала свої не менш непирємні сюрпризи. Приїхала вона в надії на допомогу сестри. Але і в сестри почалися свої проблеми. Роботи не було. Олю опинилася просто на вулиці... Читати далі...
Мої рідні люди, односельці, українці, пишу до вас з Італії. Дорогі мої, якби ви знали, як я добралася, як шукала роботу. Мене заставила страшна біда. Може це доля. Як говорять «не було зранку – не буде до останку…». Я дуже тяжко прожила свої 50 років на Україні. Маю троє дітей. Коли вийшла заміж, життя не склалося. Надто рано у 24 роки я залишилася сиротою і без чоловіка з двома діточками на руках. Чоловік спився і пішов своєю дорогою. Мені дуже боляче все згадувати, іноді здається це все було не зі мною. Плекала надію, що чоловік навернеться. Помирилась з ним. Народила донечку. Та з чоловіком життя не налагодилося... Читати далі...
Таких світлин ми не подавали до друку жодного разу. Це вперше. І спонукали до цього не суперечки, які виникають навколо заробітчанської теми, зокрема заробітчанства в Італії. Мені просто нагадалися слова професора Джорджіо Алессандріні (державна Рада з питань економіки і праці в Італії) про українську жінку-заробітчанку: «Ми довіряємо їй своє найдорожче – батьків і дітей». (Міжнародна наукова конференція, Львів 18.06.06 р). Праця біля такої важкохворої (див. світлину) потребує спеціальної підготовки працівника соціальної служи. У Німеччині, щоб отримати таку роботу, потрібно пройти курс навчання щонайменше 2 роки. Наші жінки ідуть зразу, навіть без знання мови... Читати далі...
Беневенто знаходиться на півдні Італії, неподалік великого портового міста Неаполя, неподалік міста Барі, добре відомого нам як батьківщина Миколая Чудотворця (Нікола ді Барі). Щоправда, маючи такого Великого Чудотворця, італійці вигадали своїм дітям чобіток солодощів від Епіфани (прославленої у наших казках, як Баба Яга у ступі з мітлою). Отримують дарунки 6 січня у останній день католицького Різдва. Як пояснили мені італійці, щоб не залякувати дітей казковими героями, вони демонструть добро, яке творить Епіфана. Звучить переконливо, але мене не переконало. Бо я бачу, як шоу-бізнес витіснює здавалось би добрі і мудрі людські наміри... Читати далі...
Тема заробітчанства та еміграції сьогодні дуже актуальна. Навколо цієї проблеми вирують цілі дискусії, суперечки. Її досліджують з усіх боків, часто різко і кардинально оцінюють, критикують, чи, навпаки, підтримують. Нею цікавляться, про українське заробітчанство стало «модно» говорити. Якою ж є правда, мабуть, найкраще можуть розповісти ті, хто це спробував на «власній шкірі».
Сім'я, котра 9 років жила за кордоном, мала можливість і час багато чого переосмислити глибинно.
Пані Світлана, мати 3 дітей, повернулася на батьківщину: «Ми працювали у м. Ференце (Італія), були там спочатку з чоловіком двоє. Потім народився Дмитрик і коли йому виповнилось 3 роки – відвезла додому до батьків. Сама ж повернулася в Італію. Через три роки ми забрали туди старшого і молодшого синів. Працювали, працювали і працювали… Читати далі...
Таких 
Тема заробітчанства 
