| Наша статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
Вітаємо нового користувача Микола |
|
У категорії матеріалів: 60
Показано матеріалів: 41-50 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Лариса Сич, Рим
роздуми
На цей раз
хочу написати про еміграцію, якою я її бачу очима людини, яка вже не емігрантка,
бо має італійське громадянство і мої друзі тут також вже майже не емігранти, бо
всі тут знаходяться легально, мають документи і працюють на хороших роботах...Читати далі... |
Наталія МАХНЯК, Італія Переді мною «Українська газета», для мене в Італії
– це частинка України. Перечитую кожну статтю декілька раз. Прочитала відгуки
на статті «журналістки-заробітчанки» Віри Гродецької і самій захотілося
розповісти про свій «рай» в Італії. На заробітках я вже два роки. За цей час побачила багато. Та
не такого, як пані Віра.
Працюю я в невеличкому містечку на півночі Італії. Робота не важка – fiso (постійно). Допомогла мені знайти роботу жінка із Чернівців, якій я дуже вдячна. Сім’я, в котрій я працюю дуже багата: донька – гінеколог, син – власник ювелірної крамниці. Ми з сеньйорою, якою я опікуюся, живемо у трикімнатній квартирі. 15 серпня я влаштувалася на роботу, а 16 – діти поїхали на море... Читати далі...
|
Ігор ЛАЗОРИШИН, друковано в газеті «Галичина»
життя навиворіт
У грі в шахи термін «гамбіт» означає свідому легку
жертву фігури на початку протистояння заради подальшої виграшної позиції. Та
сучасне заробітчанство народило ще один вислів — вже не шаховий, а суспільний —
«гамбіт по-заробітчанськи»: люди рвуться за кордон, щоб зарадити своєму
зубожінню, а через кілька років, здавалось би, «легкої жертви» заради
подальшого доброго набутку починають зі страхом усвідомлювати, що збідніли ще
більше — стали чужими навіть для рідних. А найстрашніше те, що ніхто не
шукає вини у собі — ні ті, хто чекав, ні
ті, на кого чекали. Таким чином і Віра Ярошик із села Угорників
Івано-Франківської міської ради задля матеріальної родинної поправи віддала
дев’ять років турецькому заробітчанству, та не набула — втратила і чоловіка, і
майно: землю біля обійстя чоловік продав, а хату заповів чужій людині. І це був тільки початок Віриного повернення, що
триває вже понад дев’ять років... Читати далі... |
Петро ГАВРИЛИШИН, аспірант Прикарпатського університету ім. В. Стефаника
Пройшло майже два місяця від мого повернення з Італії. Перші враження та здивування минули і можна вже спокійніше, виваженіше подумати. Філософія тут появляється сама по собі. Хочеться написати про нашу молодь в Італії. По-перше, її тут мало, але що раз стає більше. Частина приїхала сама, не знайшовши себе дома, частина – приїхала до батьків, які тут вже легалізовані. Для неповнолітніх дітей заробітчан є так зване воз’єднання сім’ї, що дозволяє їм перебувати в Італії легально. Отож, доросле життя починається в декого із молодих українців закордоном. З опитаних мною молодих людей більшість були дівчата. Один хлопець і одна дівчина отримували освіту тут, на Апеннінах. Дівчина навчається в Болонському університеті на економічному факультеті, де здобуде невдовзі диплом. Хлопець закінчує гімназію, а тому теж вступатиме до італійського вузу... Читати далі... |
Петро ГАВРИЛИШИН, аспірант Прикарпатського університету ім. В. Стефаника
 Цієї зими я побував в Італії. У мене було дві мети: відвідати маму та дослідити життя наших заробітчан. Країна-чобіток зустріла сирим кліматом, поспіхом італійців, що бігли на роботу та обіймами матері, яка щиро раділа моєму приїздові. Новий рік я зустрів у Болоньї із хлопцем з мого села, який вже 10 років працює тут в Італії, а тому розпитував про Україну та знайомих. Українці, які не живуть у родинах, де працюють бадантами (доглядальниками за перестарілими та хворими), знімають разом житло. В одній з таких квартир жив і я 5 тижнів. Болонья є півмільйонним містом на півночі Італії, яке славиться своїм найстарішим університетом у Європі. Середньовічний центр міста із його старовинними церквами, будівлями та вежами збурює фантазію, яка малює картини минулого життя італійців. Коли заходиш в автобус вражає велика кількість не італійців: румунів, пакистанців, індусів, бангладешців, африканців, філіппінців, вихідців з СНД та інших країн... Читати далі... |
 Ольга Струтинська, м. Болонья
Це почуття загубленості знайоме, напевне, усім заробітчанам. Коли ти не тут і не там. Ти – ніде. Коли рідний дім приходить до тебе тільки у снах, а твоє перебування отоу складається не в місяці, а в роки. З однією тільки думкою: ще трохи і вже повернуся додому назовсім. А оте «трохи» знову розтягується на роки. Якби мені сказали намалювати чужину, я б зобразила її в образі павука, що смакує спійманою в свої сіті здобиччю, поволі висмоктуючи всі соки. Спочатку здобич виривається, а потім знесилившись, затихає. Змирившись з невідворотністю долі. Так само і до нас надто пізно приходить розуміння, що чужина висмоктує не тільки сили, а й розум, інтелект, вбиває спрагу до життя, волю до супротиву, до протистояння. Уже нічого не хочеться міняти... Читати далі... |
Олена ФЕДЮК (Бреша - Івано-Франківськ),студентка Будапештського університету
 15 листопада 2007 року в Католицькому університеті ім. Святого Серця, на факультеті медицини і хірургії, пройшов захист дипломної роботи української заробітчанки Жені Баранової "Стан здоров’я жінок іммігрантів, вихідців зі Східної Європи. Використання ними державних установ та роль медсестри в інформування іммігрантів”. В тридцяти хвилинній презентації перед журі професорів, колег-студентів та гостей захисту Женя продемонструвала результати свого трирічного навчання в університеті та результати дослідження серед українських жінок міста Бреші... Читати далі... |
Богдан ДИЧУК, заступник директора ЗОШ № 1 м. Городенка,газета "Нова Зоря"
Завтра Пасха. На чужині – в далеких бразиліях і греціях, америках і португаліях, італіях і росіях – зустрінуть найвеличніший день господнього Воскресіння мільйони українських заробітчан: Ольг і Василів, Марій і Микол, Петрів і Оксан. І ніхто не знає, як їм, молодим і не дуже, добрим, ніжним трепетом серця сприймуть сповіщену вокалом церковних дзвонів одвічно бажану новину: «Христос Воскрес!» саме там, на рідній землі України, в цей величний день найбільше не вистачатиме їх – найдорожчих мам і татусів, дружин, чоловіків, братів і сестер. І в радісний орнамент Великодня вплітатимуть журливі нитки туги. Спазми відчаю здавлюватимуть горло і гарячі солоні краплини несправедливої долі тектимуть по обличчю та рясно поливатимуть чужі землі... Читати далі... |
Ліда СМУТНА, м. Рим,газета "Нова Зоря", липень 2007
Минають вже роки (не місяці, як гадалося) мого перебування в Італії і в мене просто вривається терпець. Не мені пояснювати вам як нам тут добре, у які б ролі ми тут не опинились. А головне, це все не своє і не рідне, і тому з роками починає гнітити туга через розлуку. Але я намагаюся себе заспокоїти тим, і це так і є, що все зароблене для майбутнього дочки, хоч через це я її не бачу роками. Не можу вам передати якої сили волі мені коштує відвойовувати свою особистість, завойовувати не якусь повагу, а просто авторитет, наголошуючи на тому що я українка і нею залишаюсь, навіть коли почну намагатись бути подібною до них, бо тоді просто буду почуватись попугаєм переодягненим на павліна. І це намагаюсь доказати і своєму чоловікові. На жаль, чомусь так завжди чим люди багатші і займають вищі посади тим вони тупіші. Чоловік старався підбирати мені тут подружок серед жінок його друзів, бо і вони одружені з молодими хоч і італійками і навіть мають діти, але нічого не вийшло і він сам це побачив... Читати далі... |
Олена ФЕДЮК,аспірантка Будапештського університету
Соціологічне опитування проведене часописом «Нова Зоря» та спільнотою «Пієта» у 2007 році підтвердило статистичні данні Італійського «Карітасу» по заробітчанству на 2003 рік: як і тоді, так і тепер 90 % українців в Італії – жінки. Чому саме таку нерівновагу вказує статистика, і як живуть в Італії ті 10% чоловіків? Зі своїми запитаннями йду до жінок, що свій вільний час, або неспокійні дні безробіття проводять в парках Болонії. Маже всі погоджуються, що якщо зараз важко знайти роботу жінці, а чоловікові і того важче. В Італії, як і в багатьох країнах з великою кількістю іноземних заробітчан, склалась ситуація етнічного поділу ринку праці, в якому вихідці з різних країн зайняли свій сектор. Так якщо вихідці з Китаю чи Індії переважно працюють в малому бізнесі, то українці зарекомендували себе найбільше в роботах по догляду за перестарілими та немічними або в хатній роботі... Читати далі... |
|
| Прочанські вітання | 
|
|
